Львів-Рубе 2015

Дата 08.05.2015 Автор Hatamal
Хіти 1175 Коментарі 0

Минулого року сезон почав так пізно, що "сотку" ледь докотив до фінішу (3:36), а двох-сотку взагалі "засцяв" їхати, без хорошого накату 200 км – це, як мінімум, загострення травми моїх багатостраждальних колін. Тому цього року тільки літом наважився поїхати, але уже франківську двохсотку.

Тому, цього року, почав підготовку вже з березня, повільно, в легкому темпі набирав накат, при цьому встигав ще насолоджуватись маршрутами.

На сотку особливих цілей не ставив, головна ціль на сезон – це 200-300-400-ну і хотілось би 600. Головне – було не впасти і не травмуватись.

Велосипед – той самий, що і на попередніх двох (2013, 2014), планувалося, що цю сотку буду їхати на чомусь легшому на 2-3 кг, але курс 23 :dash1:, тому єдиний «апгрейд» це нове сідло і тонкіші покришки – Schwalbe land cruiser 1.35 замість Maxxis crossmark 2.0.

Ось і день старту. Не спав всю ніч, якось не спиться мені у Львові (і уже не перший рік), мабуть , акліматизуватися не встигаю :D . Народу приїхало багато – 194 чол.(250 зареєструвалося), хоча я думав буде не більше 100. Взагалі, це вже не хороша традиція, дощ на Львівську сотку і головне ні день перед ні після – дощу не було.

Їдемо до фінішу, а дощ лиє уже на всю :rain:

На самому старті їм два банани, традиційний «пересик», займаю позицію в другому-третьому ряді і вперед.

Пережовую банани – важко :D

І так кожен рік…

Після першого кілометру закріплююсь в першій групі, точніше в її хвості, якось забулося, що гнати нікуди не збирався, дивлюсь на спідометр, 50-56 на рівнині :o . Але відчуття, що ноги не хочуть їхати в такому темпі, пам’ятаючи франківську двохсотку, вирішую – терпіти , авось знову досиджу до фінішу, але на відміну від двохсотки, ноги думали інакше :(

Двоє чи троє падають на дуже великій скорості, страшнюче видовище :blink:

Десь за 7-8 км відвалюсь на підйомчику, різкі і короткі апхіли – то не моє, люблю круті і затяжні, але тут таких немає. Тому, розумію, що все- кінець :offended: . Позаду взагалі нікого, першу групу бачу, але добрати не можу і так 10 км. І тут рятівний поїзд, згадую "париж-рубе", хлопці чекають, я добираю . Але ще пару км і ноги знов посилають мене. Злюся, знову їхати самому не хочеться, а позаду пустота.

По узбіччю зустрічаю перших "жертв поганої дороги". До повороту на 30 км їду практично сам, потім хлопці мене добирають, але один через проблеми зупиняється, а інший відривається. На ямах хоча б трошки відігруюсь, але вже "н-ний" км їду сам. Десь через 5 км мене добирає група з 10 чол, сідають мені на колесо. На прохання працювати змінами – морозяться ( я і сам радив робити так на наших тренуваннях, ось мені і відгукнулося :D ). Потім один виходить на зміну, потім знову я, десь з часом підключається ще один, знову я – чую, що "наївся" сідаю глухо в групу, 15 км "розділки" далися в знаки. Взагалі, вітер мінявся кожні 10 хв, постійно приходилося міняти позицію, ефекту від їзди на колесі було не так уже і багато.

Товариш на Giant бере довгу зміну, відпрацював на совість, але після цього відвалився (потім підійшов до нього на фініші і висловив "ріспект"). Добираємо відвал з першої групи Славік Сорока, Діма Кобельник і Андрій TREK і ко. Таким складом їдемо до ґрунтовки. І тут почалось: через дощ ґрунтовка повністю розмита – відчуття повної жо.., але при цьому розумію, що це самий кайфовий момент гонки, не кожен день на "париж-рубе" доводиться кататися. Не знаю, як там їхали шосери, але я буксував на шипованих land cruiser, постійно думав, що в прокус. Якось виїхали, але дощ і болото уже зробили свою справу, ланцюг ледь крутиться, передачі практично не переключаюся, через окуляри нічого не бачу, вже не говорячи про те скільки того болота уже з’їв.

Перед гірським фінішем нас залишилося не так уже і багато. Практично всі підйоми їдемо разом, тільки на останньому троє і я втому числі "ловимо", тому дальше їду сам.

Гірський фініш, тут то все і закінчилось :(

Через підйоми, починають ловити корчі, спочатку маленькі, потім повна зупинка. Думаю «приїхав», за 15 км до фінішу :(. Міняю посадку, положення стопи і в легкому темпі кочусь до фінішу.

Можливо, і їхав би швидше, але нога постійно була на межі, а позаду так і не було нікого видно, тому сенсу ризикувати не бачив.

Дивно, що номер не загубив. Він був уже на межі, як і я :D

Трошки заляпався :hooray:

Марафоном задоволений, якщо в загальному підсумовувати – емоції зашкалють!!!

Результатом, мабуть, все-таки – ні. Звичайно, 15 місце (ПРОТОКОЛ) і на 4 хвилини покращений час в порівнянні з 2014 – це не погано, зважаючи на погоду і 30 км "розділку". Але, я ж знаю, що міг краще, десь не допрацював, не доспав. Треба працювати над швидкими підйомами, на таких коротких дистанціях без цього ніяк. Абсолютно не вирішив проблему з корчами, а після двохсотки я знав, що можливі проблеми, але.

Брудні, мокрі, втомлені, голодні, але щасливі :good: