Бревет 300км. Mur de Huy або #рівненіфіганерівне

Дата 18.06.2015 Автор Hatamal
Хіти 518 Коментарі 0

Після двохсотки питань про участь у мене не виникало. Зареєструвався і радісно чекав 13 число. Але, після тренування з шосерами, трошки перестарався і перенавантажив коліна, потім через погоду не катав пару днів і почав відчувати дискомфорт. Дальше ставало все гірше, за тиждень до, в горах, а потім по асфальту вирішив перевірити коліна і 120 км (1850 м набір висоти) вкручував, як міг. Коліна витримали, але в понеділок "ниття" відчувалося все частіше. Їхати 300, не знаючи чи доїду – бажання не було, при тому, що вартість цього "свята" складала більше 500 грн (100 – внесок, 180 – автобус зі Львова, 130 – поїзд, 100 – їжа) і ще 2 ночі без нормального сну, гіршого добирання до такого близького Рівного і не придумаєш :dash1:

Понеділок: все болить, все дістало – все не їду.
Вівторок: трохи попустило – може все-таки поїду.
Середа: коліна "ниють" все більше, підкачував колеса – потягнув м’язи, ще й горло болить – ось тепер точно не їду.
Четвер: горло болить, коліна болять, м’язи болять, білетів уже немає – все приїхав.
П’ятниця: горло не болить, білет знайшовся, м’язи то фігня, коліна чую, але якось буде. Всередині щось ламає, 300 – це виклик – їду!

Позичив у Славіка DejaVu його покришки Schwalbe kojak 1.35, поставив їх замість моїх кросових Schwalbe Land Cruiser 1.35. Славіку велика подяка, думаю, вони зекономили мені багато сил, накат відчутно покращився, хоча і їздити я став обережніше.

300 я не їздив ніколи, 200 було багато разів, враховуючи, що 100 і 200 в цьому році я проїхав десь біля топ10 – по "фізусі" питань не виникало, а от чи витримають коліна-було дуже великим питанням, тим більше в такому "ниючому" стані.

Тому, щоб не ризикувати здоров’ям, вирішив їхати повним "матрасом". Давно я не їздив так бревети (і не тільки їх) і перебудувати себе, насправді, було не легко, знаєш, що можеш давити, а потрібно берегти ноги.

ДОБИРАННЯ

Добратися до Рівного – це справжня проблема. Прокручував різні варіанти (навіть своїм ходом їхати), але все- таки запропонований Львів’янами був найбільш підходящий. Поїзд до Львова, пересадка на автобус до Рівного = в сумі більше 7 годин. Поспати звичайно не вийшло.

СТАРТ

З сумними думками про те, що буду "матрасити" і не зрозуміло чи взагалі доїду в 5:15 я таки стартував.

Зайняв місце позаду і в легкому темпі котився в пелотоні. Як не дивно, але темп групи був також "матрасний", що мене влаштовувало, тому підтягнувся вперед, аби десь не потрапити в завал/відвал.

Проїхали десь 20 км, а гнати ніхто нікуди не збирався. З часом стало зрозуміло, що я сів на "швидкісний поїзд" в купейний вагон, з доставкою до КП1 (Луцьк – 97 км). Але, так як я привик їхати 2-3 номером, відповідно я почав опинятися на зміні. Кожного разу, приходилося пояснювати, що "не сьогодні" і відкочувався назад, але дальше мене ніхто 3 ряду не пускав, всі боялися зміни, тому через пару км я знову був на зміні. Декілька раз навіть трошки попрацював, але звичайно, все на каденсі.

Практично всі дороги, а це були і сільські і траса до Луцька були ідеальними.

До першого КП (97км) доїхали легко, декілька разів був сильний вітер, одне падіння (не моє). Класний відрізок, отримав море задоволення. Можна сказати, що 300-ка почалася мінус 100 км з Луцька.

Два банани, два печенька і поїхали далі. Правда декілька людей стартувало швидше, а основна група по-трошки почала викочуватися. Тут уже такої чіткої роботи не було і на першому підйомі група розвалилася остаточно, за старою привичкою я опинився в першій групі з 4-х людей. Там хлопці зразу включили кардан і пішла роздача. Першу горку зайшли легко, другу вже прийшлось додати. Не можу сказати, що було дуже важко, темп був робочий, але їхати його на каденсі уже не виходило. Тут, в голові стрельнуло "СТОП": який відрив, я ж мав "матрасити". Терміново даю задню, відпускаю групу, хоча було обідно (правда, як мені пізніше розповіли: хлопці рубали на всю, тому я і так довго б не висидів там). Ще десять кілометрів котився сам, поки мене доберуть. Поїв, відпочив.

Дальше уже з групою, в нормальному темпі продовжували їхати до КП 2. Хлопці особливого бажання працювати не виявляли, як і я), але хаотично, з непотрібними ривками, підрізаннями, якось та й їхалось. Інколи виходив на зміну, але не давив, коліна нібито і не боліли, але при важких передачах зразу відчував – тому все на каденсі. В цей час розробив систему охолодження колін – просто обливав водою, ставало якось легше.

На 143 км ми потрапили під зливу. В останню хвилину встигли сховатися. Через 20 хв. знову продовжили їхати.

На другому КП (173км) – вийшло помитися, змазати ланцюг і головне – нормально поїсти. Картопля+куряча відбивна+компот+салат – було дуже смачно і ситно. Після такого смачного обіду їхалося уже набагато веселіше. Йшов 178 км – ризик замучити коліна ще був, але шансів, що доїду, було уже значно більше. На виїзді з КП троє людей спробували відірватися від основної групи, я наздогнав їх, але коли побачив, що їх малувато, зрозумів, що туди сідати не варто. Пізніше ми їх, звичайно, і добрали.

В дорозі Doc розповів мені про страшнючий підйом на 190 км Mur de Huy (названий в честь одного з бельгійських апхілів). Я вже почав побоюватися його. Але, коли почали підніматися -побачив, що Mur de Huy , не такий уже і Mur de Huy :lol: Можу сказати, що їхав його десь на 70%, тому особливо не виклався. На вершині знову потрапив у відрив, тому почав думати, а не повернутися мені знов в групу. Але, навіть попри те, що ми (7-8людей) крутили в легкому темпі, групу так і не було видно. Ну, думаю, їду вже тут. Вийшовши декілька раз на зміну, вирішив упорядкувати роботу групи, запропонував працювати по 1 км, всі ніби погодилися, але через пару км, знову наступив бардак. Дуже важко добитися злагодженої роботи, коли абсолютно всі з різним розумінням цієї роботи. Але, то таке, мені було комфортно, тому я особливо і не шукав собі пригод.

Група потрошку сипалась і в результаті нас залишилось 5-ро. Один раз зупинялися, щоб набрати води в колодязі.

241 км – і тут почалося свято. Дорога ставала все гіршою, з часом переросла просто в погану. Дальше: пісок і градієнт під 12%, але я таке люблю і вмію їхати, тому група поділилася на шосерів і тих, які можуть таке їхати :lol:

Ця дорога йшла через село, потім 15% підйом по піску в лісочок і виїзд в інше село. Там нас залишилось троє. Попили водички з раніше розрекламованої криниці і дочекалися решту групи. Але то було ще не все – кам’яна дорога, якій, мабуть, років 100, так що прийшлось рухатися по узбіччю. Знову поділилися, і я разом з Юрою (Lobko Yuriy) потрошку відірвалися від усіх.

Ями, більші ями і тут?? просто ідеальна дорога, червоного кольору, навкруги хвойні дерева. Було відчуття, що ніби потрапив в іншу країну. Все так рівно, так красиво. Дорога йшла вниз – їхав десь 55-65км/год. Просто казка якась.

Так і доїхали до 3-го, легендарного КП (255км). Чому легендарного? Великий баняк з супом, гречка, кури гриль, салат, а сало яке було добре, хоча я його і не люблю (такого на бреветах я ще не бачив).

На КП нас зустрів Саня Кудрик, який волонтерив на цьому КП. Був радий побачити знайоме лице

Трішки помився і з Юрою поїхали дальше. Решта народу не дуже хотіли їхати з цього раю, тому ми сподівалися, що вони з часом нас доберуть.

Зразу після виїзду з КП нас чекали 12%

Останні 45 км їхалося уже легко. Ноги не боліли взагалі, сил було ще на 100 км, єдине сидіти було уже не так зручно (підбираючи сідло треба слухати поради тих хто на ньому проїхав 300 км :D .

В кінці на 290 км нас добрав Shamakhin Roman, який їхав в першій групі, але через прокол змушений був відстати. Так як від мав ще хороший запас сил і знав дорогу до фінішу ми вцепилися в його колесо і 40, а інколи і 45 км/год леліти до фінішу. Відповідно фінішували 8, 9 і 10-тим з часом рівно 13 год. Хвилину перед нами приїхали ще троє людей. 4 результат 12 год. І тільки перша трійка вклалися в 11 год. (ПРОТОКОЛ). Правда, від 13 год можна відняти 49 хв простою на КП і 20 хв перечікування дощу))

ФІНІШ

Хоча я так і не встиг зголодніти після 3-го КП, але від гігантського бургера і "мохіто", які були зарезервовані всім учасникам на фініші, відмовитись не зміг :good:

Чекати поки всі фінішують було ще десь 4 години, тому прийнявши "душ" в умивальнику кафешки, яка нас годувала, спробував знайти бажаючих ще покататися по Рівному. Я був тут перший раз, тому хотів подивитися місто, тим більше часу було на це багато. Але, народ щось не дуже хотів кататися (і чому б це)) ), тому зібралося нас тільки троє. Рівне місто красиве, але якихось архітектурних фішок тут немає. Парк, озеро, центральна проща типу. Єдине, що після довгих пошуків нам сподобалось, це гігантське озеро з пісочним пляжем. Можливо це виглядало дуже красиво, тому що ми попали якраз на захід сонця.

ОРГАНІЗАЦІЯ

Це кращий бревет з тих, які я їхав. Їжа – не знаю, як при стартовому внеску 100 грн, можна було організувати стільки їжі. Розмітка – кращої ще не бачив, особливо, після львівської двухсотки, де взагалі можна заблукати на рівному місці, тут все було чітко і ясно.

Маршрут сподобався, я був настроєний на звичайні рівні дороги без градієнтів і 100% асфальтом. На ділі виявилося, що "Рівне ніфіга не Рівне" (фраза Алекса, яка засіла мені в голову) і підйоми були і бездоріжжя. Нескладний і дуже красивий маршрут.

ДОРОГА ДОДОМУ

Приїхали у Львів о 3-тій ночі. Взяли білет в купе на 7-му ранку. Перекусили і в напівсплячому стані дочекалася поїзду. Там хоч трошки вийшло поспати.

ВИСНОВОК

Не знаю, як там складеться 400 і 600, але, якщо навіть все закінчиться на 300 я буду задоволений. Основне, що, як виявилося, якщо не вкручувати, а їхати в легкому темпі, то можна їхати 400 і 600 без шкоди для колін (хіба в старості наздожене).

Така провірка була мені необхідна, щоб не виникало питань. Радий, що накінець-то потратив у 10-ку (звичайно, це все відносно), а то вічно десь рядом, хоча саме на трьохсотці цього аж ніяк не планував.

Попри важке добирання, ночі без сну, думаю, саме рівненску 300-ку варто проїхати хоч раз в житті. Воно того варте.