“400 кілометрів вперед і ще 4 вгору” дубль 2

Дата 10.07.2015 Автор DejaVu
Хіти 391 Коментарі 0

2012 рік, марафон "Світанок на Перевалі", 200-ий км: "І навіщо я сюди поїхав, може б то зійти? Ось і електрички поряд їздять"
2012 рік, одразу після фінішу: "Більше ніколи не поїду на 400-ку"
2012 рік, через тиждень після фінішу "А можна ж було проїхати краще"

2013 рік, "Ні, не їду цього року, я вирішив, що більше не буду"

2014 рік, "А може то поїхати? Але ж ні, я вирішив)"

2015 рік, 5 днів до 400-ки: "Може то поїхати, відчуваю в собі сили?"
2015 рік, 3 дні до старту: хлопці їдуть в гори, але я відмовляюсь, бо "Може то дійсно поїхати на 400-ку?"
2015 рік, трошки більше доби до старту "Їду!". Зареєструвався, оплатив, вивчаю і згадую маршрут.

Вирішив, що якщо вже їхати, то спробувати вкластися в мінімальний час.
Тому стратегія як і колись: по мінімуму зупинятись, поменше затримуватись на КП. Підібрати компанію по силах по можливості.
Але велосипедом особливо не заморочувався, тому покришки залишив ті що стояли смарт семи на важких тренувальних колесах.
Тому зваживши велосипед в боєвій готовності (вел, 2 фляги, мигалка, ліхтарик) трошки офігів із цифри в 14,5 кг…
Ну але вже, маємо те що маємо.
Велик так і не помив, тому нижня труба була навіть трохи в болоті. На фініші хлопці ще жартували, що рідної земельки на удачу прихопив з собою :)

Вирішив їхати без гідропака, тому все необхідне заздалегідь розіпхав у кишеньки футболки, коли її підняв, то щось зрозумів що важкуватенька вона получилась, зважив – О_о 1,7 кг… А в кишеньках були рукава, ногова, вітровка, баночка з концентрованими вуглеводами 200г, паспорт, телефон, а також стандартний набір, який постійно з собою беру (камера, насос, мультитул з вижимкою, латки, клей, півник запасний, пару пінів до ланцюга, замочок для ланцюга, трохи грошей і кусочок пластику на щастя).

Тому подумав, що з таким грузом буде важко повзти на перевали, але так як до марафону спеціально не готувався, то дуже не засмучувався.

Вечором зробив спробу хоч трошки поспати перед поїздом, але так і не вдалось, так само як і в самому поїзді.
Добре, що з Франківська їхало нас 5-ро, було трохи веселіше.
А потім довге очікування на вокзалі в Долині. До старту був вже вимучений, а попереду ще не легких 400 км.

Впакували речі на КП, зареєструвались і готові до пригод.

3-20 покотились помаленько.
Чим далі в ліс тим більше ям. Деколи позаду на колесі їдуть з потужним світлом і моя тінь від того світла не дає змогу бачити ями.
Десь перед початком підйому на Вишківський перевал Вова жартома каже, що все, не буду я в групі лідерів, бо вже відрив поїхав. А я не дуже то й рвався. У відриві було здається 3 людей, але з часом лишився лиш Артем, але на той момент я цього не знав, я думав там десь з 5-8 людей.

Почався крутіший підйом і більше ям і наша велика група почала дещо розтягуватись в струну.
Спочатку Іван їхав попереду, потім якийсь шосер, але ям ставало все більше і щоб краще їх бачити я потрошки пробирався вперед. Так і їхав попереду групки, навіть не знаючи, що на той момент мав 2-у позицію :blush:

Чим далі тим більше розтягувалась групка і вперед час від часу почав виходити Роман Шамахін і трохи розганяти темп. Але не довгі були ті розгони, тому я швиденько знову повертав собі комфортнішу позицію з якої добре видно ями)

Ближче до вершини перевалу обігнав Олег Лапка. Вирішив сісти за ним. Трохи проїхав, але вирішив, що темп мені зависокий, тому відпустив. Не знаю чи він так всі підйоми їхав, чи це був тактичний хід, щоб ніхто не сідав на колесо. Але якщо всі підйоми так їхав, то моя повага, та й в другому випадку теж)

Потім обігнав шосейник, я так само сів за ним, але темп теж не підійшов, тому через метрів 300 відпустив. Під кінець підйому Роман обігнав мене теж. На вершині перевалу поки намагався застібнути курточку (бо признаюсь, що по такій дорозі без рук їхати і боюсь і не вмію) він добряче від’їхав. Але спуски їду добре і швидко доганяю його і обходжу.

Далі Торунський перевал на який заїжджаю 5-им.

На спуску обганяю шосерів там, де гірша дорога і далі їдемо вже разом з Романом. Їхали собі змінами, нікого не трогали. Дорога почалась хороша. Оглянувся назад, а там паровозик з 4 шосерів. Через 30 сек оглянувся знову, а вони вже біля нас. О_о. Впали їм на хвіст, але витримувати постійний темп в діапазоні 35-39 км/год було важкувато. Добре, Що після повороту в Соймах почався плавний набір висоти і темп трохи впав до 30-33. Їхали змінами. 2 шосерів видавали потужні і довгі зміни.

Ми з Романом теж виходили на зміни, але вони були слабшими. А остання моя зміна в тій групі була така вже, що навіть не дочекались, поки я її здам, а самі вийшли))
Не знаю чи то я перегрузився і в мене почались глюки, чи дійсно в районі перед Ізками почав падати сніг О_о Було би добре, якби хтось з тієї групи підтвердив, ну або спростував :)

Відчував, що темп трохи за швидкий як для мене і як для 400-ки, але ще трохи тримався, але ставало важче, а попереду був перевал з хорошим покриттям і я знав, що там все-одно відвалюсь, тому відпустив групу і ще довгенько їхав у своєму темпі, поки остаточно відновився.

Перевал Гукливий, спуск. Закінчується вода. Бачу деколи збоку джерела, але швидкість хороша і не хочеться зупинятися, думаю далі наберу вже. Та й передні гальма щось почали провалюватись. Доводилось декілька раз різко натиснути на ручку, щоб хоч трохи почали гальмувати. Так і доїхав до Воловця і не було вже де набрати води. Підйом на перевал Менчіл і теж води ніде немає. Зате є гарний краєвид на Воловець:

Вже жалію, що не зупинився. Аж перед нижніми Воротами набираю нарешті воду.
Далі їду сам. Тепліє, знімаю зайвий одяг.
Але пам’ятаю, як спекотно було у 2012 році на перевалі Менчіл, але ми тоді їхали на нього значно пізніше, тому тут пощастило проскочити його ще без спеки.
До 1 КП залишається все менше і менше їхати. Ось вже останній перевал Оленьово перед КП1. Весь цей час коли їхав сам надіявся, що Роман відвалиться від тих шосерів і я його дожену. Ближче до вершини перевалу оглянувся назад, а там хтось доганяє, я збавив темп, щоб не так скучно було самому їхати, а це Роман догнав. Виявляється він в Поляні забіг до магазину, а я проскочив його, хоча він мені кричав)
Зупинились зняти зайвий одяг і помчались до КП.
Дорога туди промайнула швидко і ті 60км на самоті здавались довшими ніж інші 110 км, які їхав з кимось.

На КП повідомили, що перед нами 5 людей, що мене тоді дуже здивувало. Олег і Артем не їли і поїхали 16 хвилин тому – це здивувало ще більше. 3 шосерів ще не виїхали. Але ми щось довго їли і збирались, тому на КП провели більше ніж півгодини, тому план не затримуватись довго на КП провалився :)

До речі каша замість зупки на обох КП дуже сподобалась, була дуже смачна і довго тримала.

Через 20 хв приїхав Вова з компанією. Він теж не орієнтувався скільки перед ними людей, бо питав чи десь 15 людей впереді і теж здивувався, коли дізнався, що разом зі мною і Романом 7 людей.

Добре поїли і ледве виїхали з КП. Роман запропонував їхати плавно, бо починається спека, а потім ще й буде довгий підйом до перевалу Ужок. Так і поїхали. Вирішили їхати змінами по 2 км за чим Роман постійно скрупульозно слідкував. Спочатку темп мені здавався занадто повільним, але коли почався плавний набір висоти швидкість не мінялась. Коли кут став ще трошки більшим, то Роман далі проводив зміни на тій же швидкості, що й по рівному їхали. А я трохи повільніші зміни їхав.

За с.Сіль зупинились біля джерела, щоб трохи освіжитись і поповнити запаси води. Правда висохли дуже швидко. Ще через деякий час зупинилися в тіні під деревом і мабуть довго би ще там відпочивали, якби не побачили, що нас догнали 3 шосери: Андрій Винявський з Франківська, Богдан з Києва і Паша зі Львова. Швиденько посідали на велики і поїхали разом. Через деякий час оглянувся і помітив, що нас не вистачає, десь пропав Роман. Андрій і Богдан нормально їхали і я вирішив трошки поберегти сили і збавив. Паша теж збавив. Потім стали в тіні, перепочити трошки і почекати Романа, але так і не дочекались його, тому вирішили їхати до джерела перед Ужком так, як вода вже закінчувалась.

Я не знав де то джерело і Паша теж. Але в нього був трек. Він глянув і сказав, що воно дальше. Наступний раз коли глянув на трек сказав, що ми вже його давно проїхали)) А я якраз допив всю воду, бо знав, що зараз наберемо. Але вертатися якось не весело. Поїхали далі.
Виїхали на перевал. На КПП запитали де можна набрати води і нам пощастило. Зовсім недалеко була хатинка з криницею. Там довго не могли напитися і залишити вже в спокої ту криницю) Я вже був впевнений, що Богдан і Андрій попереду. Почались класні спуски, які багато хто матюкав, а мені сподобались. Їхав практично все без гальм, лиш пригальмовував, коли траекторію перекривала велика яма. Деколи їх перепригував, деколи об’їжджав, деколи просто в’їжджав в них. Смарт семи дозволяли :) Після першого спуску оглянувся, а Паша ще десь навіть половину не з’їхав і це при тому, що Вова казав, що він досить швидко їхав спуски з ямами як на шосера.

Вирішив далі їхати сам, бо до КП не так вже й багато залишалось. Якихось 35 км.
Від КПП йшли постійні підйоми-спуски і навіть коли знаєш, що їх там дофіга, то їх насправді виявляється ще більше ніж думав :)
Були деякі короткі спуски після яких були короткі підйоми, але ями… Хоча я деколи на них не зважав і вдавалось не пригальмовуючи виїжджати практично весь підйом з ходу. Трохи протупив і на роздоріжжі з вказівниками прямо Турка / направо Львів вирішив, що треба їхати на Турку. І мене чекало декілька км ще веселішого кк ніж від вершини перевалу + потім блукання по Турці, щоб виїхати на потрібне кільце. Тоді думав, що точно вже і Андрій і Паша і Роман і Бодан попереду.

Але на 2-е КП заїхав 6-им, поки вмився і поїв приїхали Роман і Богдан, а згодом Андрій і Паша.
Я довго рахував чи вкладаюсь в завітні 17 годин і щось через раз виходило то вкладаюсь, то ні))
Тому вирішив їхати, а якщо буду погано їхати, то хлопці мене доженуть.

Майже зразу почався зустрічний вітер і я зрозумів, що шансів вкластися майже немає. Але вирішив доїхати до ст.Самбора і подивитися чи там після повороту направо поміняється вітер. Помінявся на зустрічно-боковий. Хоч не сильний, але знав, що самому буде не легко так їхати, тому на зупинці сів чекати Романа і Богдана.
Чекав хвилин 15, але не дочекався. Подумав, що вони мабуть на кп засиділись, а я тут буду чекати довго і нудно)) Тому вирішив неспішно їхати. Через деякий час, постійно оглядаючись все-таки помітив, що мене хтось доганяє.
Так і було, це не глюки) Впав на колесо Роману і Богдану і погнали. До фінішу залишалось 80 км.
З цього моменту на мене почало звалюватись все на купу. Захотілось дико спати, очі печуть від недосипання мабуть. Ще й тошнити почало. Їсти нічого не хотів, тому знав, що довго не протягну.
Десь біля Рудків почав відвалюватись. Їхати стало важко. Швидкість 23-25 по рівному.. Подумав, що то мабуть від того, що останній час мало їв стало важко їхати. Залишився сам. Почав думати що може то колесо спустилось, тому важко їхати, але відігнав від себе цю думку, щоб не шукати виправдання. Але в один підйом відчув, що якось покришка ніби більше гудить ніж зазвичай. Глянув, а вона дійсно якось більше промнулась. Попробував, а там десь 1-1,5 атмосфер :evil:
Вирішив ще спуск з’їхати. З’їхав спуск, вона майже така ж сама, значить вже давно пробив і вона вже давно і помало спускає. До фінішу 40 км. Підкачав просто, сів на велик, їду, а швидкість вже не 23-25, а 28-30 тримається. І нащо я так мучився) І ще думав чому ж я почав відвалюватись від хлопців навіть коли сидів на колесі.
За Городком ще раз підкачав колесо і на автопілоті докотився до фінішу.
В моїй уяві чомусь все переплуталось і я думав, що фініш має виглядати як готель "Європа", тому не впізнав, проїхав задалеко. Зрозумів що щось не те і мітки на асфальті якісь були, тому вернувся, мене ще Олег, який покидав вже фініш скерував і я таки знайшов і згадався, що готель "Європа" був на фініші 300-ки і 600-ки в 2012))

Час вийшов 17-55, ну хіба щось я помилився і не так порахував. В 17 годин не вклався, хоча теоретично міг би.
До 300-го км їхалось добре. Перевали давались легко і здавались короткими і все було класно. Але ось останні 90-100 км якось зіпсували всі враження :( І на фініш я приїхав в якомусь не зрозумілому стані. Був і голодний і тошнило одночасно, тому їсти і хотів і боявся)) Соображав погано, говорити теж було чи то важко чи то лінь. Знадобилось десь з півгодини, щоб трохи відійти від цього стану.

Чи поїду я ще раз на 400-ку? Можливо)) Але після фінішу і на останніх 100 км в думках було що дарма я поїхав і що не варто більше їхати :)
Минулого разу ці думки почались на 200-му км, цього разу після 300-го, можливо наступного разу вони не встигнуть прийти взагалі?)

Тепер окремим пунктом подяка волонтерам.
Дуже дякую вам за ваші старання. Все було на найвищому рівні.
Піклувалися і старалися допомогти кожному як тільки могли (лиш Іра не хотіла доїхати 229 км, що залишилося замість нас).
Для Вас участь в цьому марафоні мабуть ще важча ніж для учасників бревету. 2 безсонні ночі і купу км по поганих дорогах на машині не так то просто витримати + дякую за гарні фото) Буде що згадати (і в звіт вставити :))

Також подяка Роману і Богдану.
Роману за хорошу роботу змінами на протязі великої частини маршруту.
А Богдану за велику зміну довжиною в купу км)) Жаль, що колесо підвело і я протримався тільки 50 км.

Висновки зроблені і маленький список to do на наступний раз, щоб проїхати краще.
Менше часу витрачати на зупинки і на КП.
Постаратись знайти когось по силах і домовитись разом їхати всю дистанцію разом, поки обом їдеться добре.
Постаратися поспати добре перед марафоном.
Харчування взяти більш різноманітне, може тоді би не почало тошнити.
По можливості перед перевалом Ужок добре политися водою, якщо погода буде такою ж спекотною.
Ну і легкий велосипед це було би дуже доречно. Як Вова казав: "Та мені би тут епік на 8 кг, то я би просто летів"