Бревет 600км. Здоровий глузд переміг)

Дата 08.08.2015 Автор Hatamal
Хіти 483 Коментарі 0

Після трами коліна на 400-ці, їхати 600-ку ні можливості ні бажання уже і не було. Але, за тиждень до, нога більш-менш відійшла, вирішив: хоча б спробувати, що то таке 600 км; закінчити історію з бреветами (тим більше це була єдина дистанція, яка мене лякала з самого початку). Враховуючи, що практично 2 тижні я не катався, тим більше не знав, як нога буде працювати, вирішив їхати тільки до Рахова (233 км), це була остання точка евакуації, наступна уже через 200 км.(Воловець).

В останній момент купив квиток до Львова, в 20.00 уже був там. Ще декілька годин поспав в родичів, і в 2.00 вирушив на місце трансферу до Бібрки, де і мав відбутися старт.

Хочеться відмітити їзду нічним Львовом. О 2.00 на вулиці було дуже багато людей, велосипедистів. Прекрасна освітлюваність. Підйоми, спуски, бруківка, велодоріжки – кататися в ночі по Львову це справді велике задоволення.

Запакувалися в бус, в дорозі встиг поспілкуватися з самим Олегом Лапкою – живою легендою бреветів від LBC. Цікаво було дізнатися, як там попереду, на самій вершині :)

Старт

Попри легенду, що на 600-ці ніхто не валить (я вже про 400 таке чув :lol: ), темп зразу став робочий. Але я уже набрався розуму після 400, тому зразу відпустив і першу і другу групу, хоча спокуса була ще та.

Так і котився в легкому темпі. З часом нас таких набралося троє: я, A.V. і Андрій Кравець. Так і їхали до Франківська. В мене уже тоді почали нити коліна, практично все сидів на колесі у A.V., а Андрій мав проблему з пальцем, тому працювати крім A.V. більше ніхто і не міг. У Франківську була спокуса заїхати додому – поїсти, але так як треба було гостей зі Львова провести через місто, вирішив відмовитися від цієї ідеї, та й після 100 км рано було ще робити зупинку. До Надвірної декілька разів виходив на зміну, але вже тоді розумів, що шансів доїхати до Львова у мене немає. В Надвірній на традиційному місці обіду, таке собі неофіційне КП, зустріли Docа і компанію. Коли зупинилися і коліна остинули, я зрозумів: все! приїхав. Тому зразу повідомив, що буду котитися просто до поїзду в легенькому темпі, щоб знову не отримати травму. Андрій також вирішив скласти мені компанію, він хотів їхати повільно, але впевнено, для нього це вже четверта спроба стати SR, кожного разу проїжджав всі марафони, але 600-ка йому не давалась. Зразу повідомлю – цього разу він-таки зробив це :good:

Перші горби за Надвірною я їхав не просто на каденсі – це був "КрісФрум", справжній пропелер)). Як і передбачалося, такий спосіб їзди дав можливість відпочити колінам і вже перед Яремче я почувався значно краще.

Проїхали Яремче і зупинилися біля джерела. Була черга, людей 5. Андрій підійшов з флягою 0,7, попросив без черги набрати води. Всі почали возмущатись, мужик взагалі кричав: "ми що лохи якісь", при тому в кожного було від 5-10 1,5 л фляг в руках. Так і чекали :evil:

До Микуличина їхали досить впевнено, але жара починала давити на мозок і перед Яблуницьким перевалом зупинилися знову набрати води. Там зустріли Sera. На перевал поїхали уже разом.

Уже на вершині відчув нудоту, прискорений пульс,тепловий удар. Як виявилося, Андрій також отримав свою порцію сонця. Посиділи, відпочили і покотилися вниз. Від Яблуницького перевалу до Рахова йде спуск, тому можна було крутити без особливого навантаження, але через сонце навіть така їзда була не легкою. В Квасах зупинилися поїсти морозива – трошки попустило.

По часу я встигав на денний поїзд, але до останнього не хотів в нього сідати. В голові йшла постійна боротьба: а може спробувати, а може якось ноги впрацюються. І як не дивно, але після обіду в Рахові, одна нога повністю відновилася, а друга, та, яку травмував на 400-ці, в місці травми не турбувала, але почала нити зовсім в іншому місці. Так як на денний поїзд я проігнорував, в Рахові уточнив розклад і наявність білетів на нічний і з спірними думками-таки вирішив спробувати проїхати дальше.

Взагалі, після Рахова, почалася уже незнайома для мене дорога. Серпантин, який йде попри річку – мабуть, одне з найкрасивіших місць з усіх береветів, та й взагалі не так багато в Україні таких цікавих маршрутів. Якось, при нагоді, обов’язково проїду не тільки до Солотвино, а взагалі весь кордон аж до Ужгорода.

До Ділового їхалося легко – спуск, але після – почалися невеличкі підйоми. І тут уже коліно досить відчутно почало нагадувати про себе. Довелося терміново приймати рішення, поки я ще можу їхати, або йти на всі гроші і їхати до кінця, ризикуючи не доїхати до спального КП4 і залишитися десь серед гір ночувати, або проїхати 30 км назад і сісти в Рахові на поїзд. Це було важке рішення, але маючи досвід нічних покатушок в тих краях (Горгани рейс 2013 – 200 км) і знаючи, які підйоми мене чекають – здоровий глузд переміг і довелося розвернутися. Зійшов в самому центрі Європи :P

По дорозі назад зустрів наших Іру, Романа, Саню і Вову зі Львова. Роман спробував мене агітувати їхати дальше, навіть на секунду я подумав про повернення, але.. здоровий глузд знову переміг :lol: В сумі накатав 309 км.

Поки їхав назад, помітив що на Рахів насувається буря, прийшлося трошки додати, але за 400 м до вокзалу почався такий дощ (Стежками опришків 2014, хто пам’ятає), що хвилин 40 стояв і чекав під магазином. Дальше: чотири години очікування, чотири дороги і я вдома.

На відміну від 400-ки, де я реально міг проїхати непогано, тут через схід особливо і не засмутися. Було вже якось байдуже, типу відмучився – пора рухатися дальше.

Висновок

Якщо підсумувати всю "рандолєреаду", то відчуття неоднозначні. З одного боку купа, якщо так можна сказати, втраченого часу, тренування, переїзди, а найбільш обідно, що довелося "жертвувати" поїздками в гори. У фінансовому плані це також недешеве задоволення. В середньому один бревет виходить 400 грн., при цьому поїздка в гори до 80 грн. Якщо ще добавити нездорове навантаження на коліна, то стає досить сумно.

З іншого боку, побачив багато нових місць, з’явилися нові велодрузі по всій Україні. А головне, якщо б не спробував, мене б це мучило ще довго. Кожного сезону хотілося, але все відкладав.

На питання, для чого мені при слабких колінах їхати такі дистанції – відповідаю: якщо згадати, 2011 р., після травми колін (тупо, через недосвідченість не вживав достатню кількість рідини, як результат – запалення, скоріше всього пошкодження хрящів) я боявся брати участь в "кампус вело-тур", в моїй першій поїздці з клубом, боявся чи зможу я проїхати 60 км, тоді для моїх колін і 30 км були проблемою. Лікар сказав: їздити не бажано, займись чимось іншим. А заборонений плід… За три минулі сезони, роблячи все "як книжка пише" я добрався до позначки 200. Цього року, завдяки бреветам, я знаю, що в режимі "спорт" ноги здатні проїхати 300. Мабуть, при легкому темпі і 400/600 проїду, але то вже зовсім інша історія.. . Звання SR для мене не було самоціллю, все рівно в Париж не поїду, тут основне було перевірити, хто кого, чи я – коліна, чи вони- мене. Можна сказати, нічия :good:

На наступний сезон, мабуть, поїду тільки на 100/200 км, до 10-ки я уже підібрався, а хочеться закріпитися там. Зараз мене цікавлять тільки гори, потрібно надолужувати "втрачене літо".

Основне, мабуть, що я отримав за ці марафони – це розуміння, що це таке і з чим його їдять: хоча і багато чого і чув про них від просто учасників і SR-ів, але загального розуміння, як можна таке проїхати- не було.

Тепер можу від себе уже написати, що і як: не потрібно мати якісь надзвичайні фізичні дані, бути крутим-чемпіоном кантрійщиком чи шоссером, просто потрібно мати здорові ноги, підтримувати хороший накат, надійний велосипед, ну і основне – вміння терпіти і ламати себе. Проїхати ці бревети важко, але можливо.

Про бревети в цілому

100 км – це в принципі, не бревет допуску до Париж-Брест-Париж від Audax Club Parisien, але так виходить, що саме з нього ми починаємо спортивний сезон.

Я б порадив його або для новачків, які ще не їхали хоча б якісь дистанції і хочуть себе спробувати. Або тим хто реально може заїжджати в 30-ку (до 4-х годин). Середнячкам, які і так знають, що 100-ка це не важко, більше одного двох разів буде не так цікаво, той самий маршрут, ті самі медальки. Хоча це таке велике грандіозне велосипедне свято, можна поїхати просто що б поспілкуватися з друзями.

Ідеальне сполучення: приїжджаєте ранком і зразу на бревет, назад – якщо адекватно їхати сідаєте на поїзд о 17.18, ну або вже вечором на нічний.

200 км – це вже справжня дистанція, і на двох бананах її не так і просто проїхати.

Варто проїхати всім, хто хоча б трохи катає. Цікавий і складний маршрут, велика кількість учасників.

Сполучення не таке ідеальне як на 100-ці: приїжджаєте в 6-тій і зразу на бревет, назад – якщо швидко їхати сідаєте на поїзд о 17.18, ну або вже вечером на нічний.

300 км – класний бревет, мабуть один раз в житті його варто проїхати. Просто що б побачити Рівне і його околиці. Організація – найкраща з усієї серії бреветів.

Добирання – "печалька": поїзд-автобус-автобус-поїзд, дві доби не спиш, саме через це більше одного разу їхати його уже не хочеться.

400 км – найкращий з бреветів для Франківців, і не лише тому, що на нього найпростіше добратися.

Просто грандіозний маршрут, або вверх, або вниз. Красота неземна. Це важко, але 400-ка балансує на межі (чого не скажеш про 600), тобто останні 100 км йде боротьба зі сном, все уже починає боліти, але ти встигаєш доїхати до фінішу без значної шкоди для організму. Тим більше можна встигнувши на нічний поїзд о 1.18.

600 км – тут як то люблять писати в статусах ВК – "все складно" :lol:

На мою думку, та і багато хто з учасників про це говорить, що нічого здорового в таких дистанціях не має, треба бути конкретним "конем", що б такі покатушки пройшли безслідно для здоров’я. Але, проїхавши 200/300/400 ти вже не можеш зупинитися, змушений поставити крапку.

І не тільки "фізуха" тут "рішає": люди сходили через коліна, падіння, зламані запчастини, того серце зловить, того попа нагризе, взуття натре, замерзали навіть, причин не доїхати, значно більше ніж доїхати. Але, мабуть в цьому і красота цього бревету.

Якщо, коротко, то все що Ви прочитали це добре, але тільки проїхавши, Ви зможете зрозуміти – навіщо кожного року збирається групка людей, що б два місяці себе помучити :hooray: