Бакота-2015: Гори бувають різними

Дата 25.09.2015 Автор Hatamal
Хіти 745 Коментарі 0

В 60-ті роки по селу почали ходити чутки про можливе затоплення села в зв’язку з будівництвом гідроелектростанції на річці Дністер. На початку 70-х років доля села була вирішена примусово і однозначно: будівництво буде і потрібно виселятись. Це стало ще одним етапом трагедії села Бакота. Спеціально сформовані бригади вирубували і спалювали по долинах дерева, інші переносили цвинтарі (досить неприємне явище) на відведені місця, також були сформовані будівельні та інші організації, що забезпечували вчасне переселення. Та обов’язковою умовою для переселенців було те, що кожен сам свою хату руйнував та вирубував дерева у садку. Не в одного бакотянина тремтіли руки, на очах з’являлись сльози, коли піднімав сокиру над затишною хатою або виплеканою яблунею…

Ціль поїхати в Чернівці була ще намічена минулого року. Хоча, цього року і була організована поїздка в цьому напрямку, але то не зовсім те, що я хотів. Відповідно, довелося самому щось придумувати. Просто в Чернівці їхати було не цікаво, глянув на карту і зразу було ясно, що поїду до Кам’янець-Подільського через Хотин. І тут я згадав про Бакоту, про яку читав і чув багато, тому – must see! Хоча коли дійшло до діла, стало зрозуміло, що без ночівлі не обійтися, появилися сумніви.. В останній момент – таки разом вирішили їхати з ночівлею. Приємним сюрпризом було те, що b_romik теж зібрався на цей маршрут в той же день. Бувають же співпадіння.

Дуже вдячний Ірі Vushenka за допомогу в організації – білети і суперове житло – то її заслуга :good:

Спочатку планував їхати сам, якщо ніхто не приєднається. Зібрати на серйозну поїздку людей досить складно, вічно щось не так: тОму погода не така, комусь кілометраж завеликий, день не підходящий, а комусь просто я не подобаюсь :D Але на моє здивування компанія зібралася досить велика, через те і досить різна по рівню підготовки. Тому всі мої плани по часу добирання до ключових точок, були розбиті уже на середині шляху. Хоча, звичайно, я передбачав це, тому все було з запасом. Взагалі, перед серйозними поїздками в гори в нас є фільтрація людей, тут все було простіше, місць евакуації було достатньо, тому дав зелене світло всім бажаючим.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Добралися з комфортом, все-таки плацкарт, а не дерев’яні лавки. Левко levko уже чекав на вокзалі, як і Люба Roads Queen. Люба нас вивезла з Чернівців, показавши майстер клас "виживання велосипедиста" в Чернівцях :blink:

Виїхали на трасу, все чудесно – дорога рівна, погода чудесна. Зразу, провів інструктаж по роботі змінами і погнали.

Хоча в багатьох було бажання рвати, особливо відзначався Коля ittks5, але знаючи, що все свято попереду трохи пригальмовував народ. Так і котилися 20-23 км.

Уже перед Хотином Роман Chchch72, сказав, що відчуває що не потягне наш темп, тому в Бакоту не поїде, а залишиться Кам’янець-Подільському. Повинен сказати, що багатьом нашим товаришам варто було б взяти з нього приклад, це було дуже правильне рішення – Роман обов’язково приєднуйся до легших покатушок, просто ти зразу вибрав "жестяк", хоча, що це "жестяк" ми і самі не знали :lol:

Ближче до Хотина почалися уже справжні підйоми, але за кожним апхілом був швидкісний спуск, тому така дорога була мені в задоволення.

В Кам’янець-Подільський приїхали аж близько 2-ї. На мості поспостерігали за джампінг-стрибунцями,після цього заїхали на місце ночівлі – залишили речі і вперед.

Будиночок за 75 грн/чол. виявився навіть дуже :good:

Уже в Кам’янець-Подільському проїхали невеличкий торчок, спуск, підйом. В Слобода Кульчівецька уже почався серйозний набір висоти.

Використав фото з киянами, наших на жаль не знайшов

Перед Китайгород спустилися цікавим серпантином, ну а дальше підйом був уже справді добре відчутним – можна сказати, що все, що було до того, було так – маленька зміна градієнту. Але реально вразив спуск – ґрунтовка з величезним камінням і це по серпантину. Ой, тут то я щось запідозрив, сільські дороги я щось зовсім не так уявляв :blink:

Після першого жорсткого спуску, ще радісні :D

Відповідно після гірського спуску почався справжнісінький гірський підйом, стало все зрозуміло – нас чекає ще одна епічна поїздка :dash1:

Чесно кажучи, було важко, але нас це мало турбувало – краса навкруги "надавала крила", хоча я в горах бачив багато такої краси, але тут я таке точно не чекав побачити.

Після цього уже і спуски стали більш стрімкими і технічно складнішими, але майже без каміння. Появилися місця, де дехто спІшувався, а в мене в голові була тільки одна думка – я знову в дома, я горах :yahoo:

Коли заїхали в наступне село набрати води, запиталися в місцевих: "чи ще далеко до Бакоти?" – вони так щиро сміялися, тепер я розумію чому їм було так смішно.

Після одного ну дуже класного спуску ми потрапили в місце, де дорога закінчилася. Була стежка з кропивою – я зразу розповів всім підбадьорюючу історію про Криївку Роберта :D. Але, виявилося, що ми трошки не туди ідемо, тому ми ще і поверталися цією чарівною стежкою. Ну, а дальше все пішло по стандартному сценарію – після кропиви ми перейшли річечку, ну а як без цього :D .

Знову підйом, тут уже інколи доводилося йти ножками

І знову річка.

Коли виїхали до самого каньйону, мені уже здалося, що це кінець. Ура! Але, то було ще зовсім не Ура. Їхати ще 8 км :dash1:

Спустилися ближче до річки, правда, для цього знову прийшлося пройти кропиву і мостик.

Але нас чекала нагорода за наші страждання… Стежка, або краще сказати трейл – можна охарактеризувати одним словом "митакелюбимо" :yahoo: По перше широка, класно вкатана і з технічними елементами і все ще над обривом з видом на Дністер.

Знайшли якусь бесідку і влаштували привал. Люба і Левко дуже хотіли купатися, а до води підходу не було. Тому вони позичили/вкрали човен і влаштували собі водні процедури.

Вийшли на дорогу, вже десь скоро має бути наша основна ціль – вершина над Бакотою. А її все немає, їдемо і їдемо, все попри берег, з надією, що та дорога нас кудись-таки виведе.

Зустріли групу київських матрасників, ті також їхали в нашому напрямку.

Потрапляємо на промарковану стежку. Трошки вверх і знову трейл, мабуть, ще кращий за попередній. Ну свято просто якесь!!!

Коли піднялися уже до монастиря було майже темно. Було десь близько 8-ї. Хоча я Роману обіцяв, що ми в цей час зустрінемося в Кам’янець-Подільському, але коли сказав, де ми – він сам все зрозумів, в якій глибокій ми… :evil:

Ось вона – наша ціль :hooray:

Аж не віриться – ми -таки на вершині :o

Скинулися їжею, посиділи, поговорили – мабуть, самий душевний момент поїздки. Заради таких моментів варто їхати 190 км, набирати 3770 м висоти. Хоча всі розуміли, що ми трохи "в п’ятій точці", незрозуміло, коли виберемося звідси, що ніч на дворі, а в нас ні їди ні дороги назад немає. Але, дивлячись на нічну Бакоту, яка похована десь там під водою, це все не мало значення, це був прекрасний кінець фільму з "хепіендом".

Але, до "хепіенду" було ще далеко. Питання було в тому, як добратися додому. Люба згадала, що коли ми в Слобідці Кульчівецькій повертали на Бакоту, там був знак:

Тому, вирішили їхати до Старої Ушиці, а від неї уже асфальтом до Кам’янець-Подільського. Ніхто повертатися "гірською" дорогою назад не хотів і чому б це :lol: Смішно стало, а може і не дуже, коли ми приїхали в Стару Ушицю і Левко на GPS побачив, що навкруги тільки каньйон :dash1: Тому нам довелося декілька кілометрів повертатися назад. Знову зустріли киян, сказали їм, що ми просто ще хотіли на Стару Ушицю побачити :P , Ну захотілося нам в 9-тій вечора, в повній темноті ще цим селом полюбуватися :lol:

Зідзвонився з Романом b_romik, він підтвердив побоювання, дорога така, як і всюди тут: вверх-вниз. Їжі немає, сил тоже. Їхати ще 50 км. Ну що ж робити, а який вибір. Все було, як і обіцяв Ромік. Але, ні. Аж такого я не чекав. Коли тренувався минулого тижня в Тернопільській області, помітив що підйоми там, як перевали. Так ось тут я точно можу сказати – це перевали, класичні з скаженим набором, довжиною 5 км і серпантинами. Все як книжка пише :rtfm: Ну все гаплик нам. Мене уже почали трошки поболювати коліна, В Колі [img]ittks5[/img] спускало колесо, а в Левка сухожилля понягтуті, а Бодіне Eterhall виживання взагалі було під питанням, тільки з дівчатами ніяких проблем не було.

Але, все якось повернулося не так і погано.

До цього часу дуже добре пам’ятаю ці відчуття. Ніч, повна темрява, спуск, який все ніяк не закінчується, ліхтарик який після кожної ями послаблює світло, а в кінці просто стає мигаючий О_О. Повна тишина, вітру немає, дорога без машин з крутими поворотами, навкруги густий ліс. Такий кайф останній раз відчував на 400-ці, але тоді був холодний ранок, а тут – тепла ніч.

Таких спусків було десь чотири і кожен цікавий по-своєму. Хоча, найбільше сподобалося – поворот на 180 градусів, без знака, о так летиш просто в ліс на швидкості 60 км/год. Добре, що є хороші тормоза. Решта групи, криком передавала один одному про небезпеку.

Але там,де є круті спуски, там є не менш круті підйоми. Тому їхали ми довго, кожен в своєму темпі, особливо не повезло Боді, він до Бакоти уже був "нікакой", а тут було ще круче і ще довше. Приїжджав останній і всі зразу стартували :D , ну така доля всіх "доганяючих", хоча Бодя тримався "молодцьом", ні одної жалоби на свою важку долю від нього не почув, їхав і терпів. Чого-чого, а сили духу йти до кінця йому вистачає. А так, все було гуд. Завдяки зупинкам могли поговорити, поділитися враженнями від підйомів спусків, та просто відпочити.

В кінці, в мене обірвався трос перекидки, а Бодя уже третій раз за поїздку впав :turned: : Але, нічого трос натягнув, а Бодя відбувся легким переляком.

В Кам’янець-Подільському були уже після 12. Закупилися їжею, місцеві "алконавти" радісно називали нас "бандерівцями" :D Коли приїхали "додому" нас уже чекав Ромік. Сиділи до 2-ї ночі, говорили, ділилися враженнями. Роман теж проходив цей маршрут в день, тому ми добре розуміли один одного.

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Хоча поспали ми всього від сили 4-5 год, але прокинулися без проблем. В 7.30 ми уже були на своїх кониках. Всі міста зранку гарні, немає машин, немає людей. Але Кам’янець-Подільський цього ранку був просто прекрасний.

Проїхалися по історичній частині – місцями нагадував мені Краків.

Але, справді цікаво було покататися по замку – прямо якась технічна кк траса+шикарні краєвиди, що ще треба, щоб весело покататись

Відпустили Левка, чи то він нас відпустив і поїхали до Хотина.

Їхати було не дуже далеко, тому без проблем добралися до Хотинської фортеці.

Люба родом з Хотина, тому вона "порішала" за безкоштовний вхід на територію і ми змогли влаштувати хорошу фотосесію.

Знову перекус, хоча не так давно снідали, але після вчорашнього, сьогоднішня покатушка була режимі "релакс" 8-)

Після Хотина, як і до Хотина, як і всюди в цих краях – дорога або вверх, ну або вниз.

Хоча, як і минулого дня, я ловив задоволення від цих стрімких спусків. Насправді після технічних гірських даунхілів, асфальтові звичайно нудніші, але тут є своя особливість – це відносна безпека. Можна розвивати максимальну швидкість, не боячись падіння.

І знову ми зупиняємось поїсти, цього разу – кавун. До речі, хоча я тільки з моря, де кавунів попробував достатньо, цей був нічим не гірший херсонських :good:

Особливо про дорогу до Чернівців більше нічого і немає писати. Ну, знову стали поїсти :lol: Пиріжки по 6.50, але якогось гігантського розміру. Я не знав і взяв два, ледь подужав :blink:

Перед самими Чернівцями нас накрив сильний вітер, як справжній ураган.

Я більше 15-17 не міг вкручувати, а інколи взагалі майже зупинявся. До речі, Бодя, який по традиції їхав позаду, цей участок, як він нам уже в Чернівцях розповів, що йшов пішки. Ну і правильно, скорість не сильно відрізнялася :D

В Чернівцях дочекалися Бодю, знову щось пожували і попрямували дивитися місто.

Чернівці – місто в якому я жив і працював, але ніколи його по-справжньому не бачив. Мабуть, потрібно побачити багато, щоб "якісно" оцінити добре забуте старе. Цього разу я побачив інше місто, не сіре і бездушне, а яскраве, європейське, згадалися слово про маленький Париж – можливо щось і є (хоча в Парижі я не був). А ось зі Львовом, в якому я цього року майже прописався (привіт бреветам), можна знайти багато схожих вулиць.

Місцева стометрівка – можливо, і навіть оригінальніша за нашу, але в нас 100500 більше красивих дівчат гуляє по ній.

Ну що ж, все хороше рано чи пізно закінчується :( . Як закінчуються останні теплі дні, закінчується сезон так і наша мандрівника дійшла до кінця.

В поїзді знову поїли – ну голодні ми були :D і спатки. Франківськ нас зустрів холодом і дощем, так ніби ми з моря приїхали. Але, була одна приємність, нас уже чекав на вокзалі Левко. Ну що тут скажеш справжня, як кажуть байкери ЖЖ – як-не-як 500 км подолав, проти наших 290.

В кінці хотілось би всім подякувати, Ви всі молодці! Хоча місцями і було важкувато, але я не почув ні одної жалоби! Справжня команда, надіюсь ми разом подолаємо ще не одну сотню кілометрів і відкриємо ще багато чудес природи нашої чудової країни!

Фото: учасників поїздки. Відео: Левко