Рэспубліка Белорусь 2015. АНУЛЯВАНА

Дата 21.10.2015 Автор Hatamal
Хіти 562 Коментарі 0

Республіка Белорусь – така близька, але при цьому така невідома для нас країна. Мабуть, якщо б мені вийшло отримати польську візу, я б ще раз поїхав в Європу, навіть не дивлячись в сторону нашого північного сусіда. Але, курс 23 і думки про даремно втрачений вело-сезон – таки направили до нашого сусіда.

З 7-ми учасників, які планували їхати, в кінцевому результаті залишилось тільки четверо. Враховуючи погоду в районі нуля, це і так непогано. Перша група в складі Левка levko і Колі ittks5 вирішили їхати до місця зустрічі в Білорусі своїм ходом :blink: .

Друга група, точніше те, що з неї залишилось – Я Hatamal і Люба Roads Queen добиралися до Ковеля поїздом, відповідно: з Франківська і Чернівців.

Хоча наші групи мали зустрітися уже на території Білорусі, погода внесла свої корективи і хлопці, скоротивши трошки свій маршрут, чекали нас уже в Ковелі, що було непогано, адже кордон легше проходити разом. В Ковелі сіли на електричку – вирішили, що можливість скоротити на 45 км маршрут буде не лишнім. Тим більше ми мали можливість відвідати озеро Тур.

Давно я не сідав в настільки переповнену електричку, чесно кажучи, я не вірив, що ми в неї сядемо. Коли якось впихалися, згадавши досвід виживання в таких місцях, витяг велосипед з забитого тамбора і поніс через весь вагон по головах в інший абсолютно порожній тамбор.

Ну чому люди товчуться в одному :dash1: , коли є інший вільний WTF? Після цього решта учасників також перейшли в вільний тамбор. А з часом ми навіть змогли сісти.

Заїхали подивитися на озеро.

Проїхатися просто фантастично красивою дорогою, таку бачив тільки на морі в заповіднику "Саги" . .

На кордон прибули без пригод, хоча і було холодно, але сонечко не давало зовсім замерзнути, а відчуття, що зараз вийде покататися в іншій країні надавало сил :yahoo:

Наш кордон пройшли взагалі без проблем, як і завжди буває. На Білоруському пункті пропуску були біля третьої. Звичайно зразу потрапили на рівнесеньку дорогу, хто б сумнівався :D

Заповнили якусь "бумажку", здали паспорта на провірку. Чесно кажучи, чекали довго. І тут прийшов якийсь "начальнік", спитав хто "главний" – Левко зголосився і той повів його на бесіду/допит. Левко мужньо витримав натиск, хоча "товаріщь" дуже старався знайти в нашій легенді якісь невідповідності. Ось тут, зроблю невелике роз’яснення. В четвер, за день до виїзду, я прочитав в новинах, що саме на ці вихідні в Білорусі будуть вибори президента. Непогано розбираюсь в політиці, пам’ятаючи, які заворушення були під час попередніх виборів, я не мав сумніву, що наше бажання попасти в Білорусь саме в час вирішального головування, точно викличе якісь питання в їхніх прикордонників. Але білети були куплені, маршрут сплановано, тому відступати було уже нікуди. Та й, чесно кажучи, сподівався, що якось пронесе.

Розповіді Левка про "приїхали своїм ходом з Франика" і "доїдемо своїм ходом до Пущі", явно виглядали не правдоподібно :D

Секретні фото від Левка

Після допиту дядя "начальнік" пішов оформляти наші документи. Як то кажуть, нічого не передбачало біди. Чекали довго, встигнули добряче замерзнути. І ось нарешті виходять наші документи – у в’їзді відмовлено :blink: Шок! Стільки часу готовитись, 10 годин в поїзді і тут на тобі :dash1: . Формальна причина – у Вас не достатньо коштів для в’їзду. Левко починає доказувати, що є ще гроші на карточці ( він не зовсім зрозумів, що відмовили всім, а думав що тільки йому), але дядя незворушно промовив "два дня вам сюди краще не суватись". Якби стало все зразу зрозуміло. Розчарування і злість – ось, що ми тоді відчували :evil: .

Обід на кордоні

Ну що ж, розвернулися і поїхали назад. Чесно кажучи, навіть не знав, а що робити далі. Зворотній білет був на понеділок, а сьогодні – тільки субота. Трошки порадившись, вирішили їхати до Шацька на озеро Світязь. Левко там дуже хотів побувати, але не встиг доїхати з Колею, тому прикинувши "коротку дорогу" поїхали в цьому напрямку.

Їхали уже після п’ятої, сонце сховалось і ми відчули всю "красоту" їзди при +5 на вулиці. Їхати було не мало, десь 80 км. Практично все, крім останніх 20-ти км – це асфальт. А ось на останок залишився самий цікавий відрізок.

Почалося все з ґрунтовки, хоча це важко і так назвати. Пісок з камінням – ось що це було. Хлопці були з важкезними баулами, тому їзда по такому покриттю була не простою. Було уже темно і дуже холодно.

Десь в цей момент я почав відчувати, що можливо ця поїздка-таки буде не менш цікавою, ніж якби ми потрапили в Білорусь. З кожним кілометром дорога і погода ставала все "чудовішою". Ну, хіба вперше я опинився в таких умовах, за ці роки їзди по різним "коротким дорогах" для себе запам’ятав: чим важче маршрут, ти більше кайфу буде по завершенню. Тому навіть радісно якось стало. Ще більше радості додалось, коли пісок перейшов в стару дорогу викладену з бруківки. Ну ось це уже було справді серйозне випробування.

Коли хотів попити води, трошки офігів – вода в трубці гідратора замерзла :blink: Я вже не говорю про пальці ніг і рук, які просто давно уже не відчував.

Ця дорога була надзвичайно красивою, але якось нескінченно довгою. На підвісі їхати такі участки не є складно, головне тримати високий каденс. Коли уже почали наближатися до Шацька почалося найцікавіше. Мій велосипед, який мене ніколи не підводив, якось так "прокусився". "Прокусився" – це була перша думка, коли розбортував колесо виявилося, що це був прокол дротом, який зломився в покришці. Дріт – виламали, поставив запасну камеру. Через 100м виявилося, що запаска також була дірява :evil:. Взагалі, я можу терпіти любі маршрути і любі погодні умови, але коли починаються проблеми з камерами – це мене просто виводить з себе. До того ще і ніч і скажений холод.

Не хотілося уже нічого тільки вибратися до цивілізації. Коли заїхали в Шацьк на асфальт, виявилося, що колеса з летіла покришка і вилізла камера, я вже не говорю про "вісімку" :dash1: Шукати місце під палатку уже часу не було, не говорячи, що треба ще вогонь роскласти. Поїхали шукати готель . Якось пощастило знайти за 100 грн/чол досить хороший заклад.

Нарешті можна було прийняти душ, відігріти обморожені кінцівки і в нормальних умовах приготувати їжу. Тільки покинувши свою зону комфорту так глибоко, дуже сильно цінуєш такі буденні речі.

Зранку прокинулися біля 9-тої, поїли, залаталися і уже за новим планом вирушили штурмувати другий пункт пропуску, який знаходився за 20-км від Шацька. А Ви думали, що так просто здамося :D

По дорозі заїхали ще в Гряди – місцевий курорт. Я там відпочивав декілька років тому, тому був радий знову опинитися там. І знову покришка нагадала про себе, причина та сама – дріт в камері :dash1:

І таке було)

Це було випробування моєї нервової системи, вдарили в саме болісне місце

Зате фотосесія вдалася

Для проходження кордону склали нову легенду, більш правдоподібну: екскурсія і ночівля в готелі у Бресті і додому. Гроші також були підготовлені заздалегідь. Замість українських паспортів вирішили показати закордонні. Наш кордон пройшли знову без проблем. Нас зразу попередили, що білоруси практично всіх наших завертають, все-таки день виборів, тому шанси проїхати були мінімальні. Але нам уже і так не було, що втрачати.

Приїхали і зразу, що мені потрапило в очі – молодий КГБшник, який в цивільному ходив і вивідував, хто, що і як. За звичною схемою заповнили заявку і здали паспорти. "Главний" покликав на допит Левка, а мене запросив, на персональну розмову той самий КГБ. Так-як відмовлятися було б нечемно, я спокійно пішов. Побесідували ми з ним так мило: хто, звідки, старався заплутати питаннями, в кінці ще поцікавився, як ми поживаємо і чого я не на війні, а "швендяю" тут без діла.

Секретні фото від Колі

Знову, почали доколупуватися до грошей, прийшлося-таки показувати всю наявну готівку. Смішно виглядало, як ми показували кучу помнутих доларів/евро. Щось довго вираховував, але-таки виявилося, що в нас є "16 одиниць" необхідних для в’їзду в цю супер-дорогу країну.

Забрав документи. А ми знову чекали вердикту.

І шо Ви думаєте… Вийшов і каже, ви троє дозвіл отримуєте, а ось ваш товариш (Коля) ні. В нього неякісна фотографія в паспорті. Так що ви будете робити?

Ми нібито збиралися йти радитися, але не зрозумівши, Левко сказав, що ми їдемо і тут прикордонник уже сказав прямо: Ви знаєте, що в нас зараз відбувається, дуже не бажано Вам заїжджати до нас. Поки ми хлопали вушками, він вирішив, не тягнути резину і сказав, що ми не заїдемо ніяк в Білорусь і зараз нам все офіційно оформлять. Причина: типу не вказана точна адреса перебування.

Ой, чекали ми ну дуже довго, почали жалкувати, що зразу не забрали паспорта. Дочекалися і отримали свої документи. На останок, дядько нам усміхнувся і сказав, що до 15-го числа нам не варто і пробувати. А після "ласкаво просимо". Вибори, ви ж розумієте. Ще кумедними були його слова про наші палатки. Чого ж ви їх в Шальку не залишили, не можна до нас з палатками. Українець+палатка=майдан :lol:

Через це фото товариш КГБник аж гнався за нами :D

Бояться вони нас, дуже і дуже сильно. Не вірив, що таке можливо, вперше стикнувся з настільки сильною системою, коли вся країна просто під ковпаком, хтось каже що це порядок, можливо і так. Але, не дай Бог Вам піти проти системи.

Після другої відмови, настрій уже був радісний, нам накінецьто повідомили справжню причину відмови, та й зробили ми все, що він нас залежало. Значить, не мали ми потрапити на ці вихідні в Білорусь, можливо, це було і на краще. Не зрозуміло скільки проблем могло б чекати на нас там.

Виснажені морально вирішили їхати назад в Шацьк і знайти місце для ночівлі. Можна сказати, це був день відпочинку. Їхали неспішно, пообідали і відправились в селище Світязь шукати місце під намет на однойменному озері.

Безлюдний курорт – моторошно якось

Довго шукали, знайшли красиву місцину, але напис: "штраф 9000 грн. за палатку і вогонь" – якось бажання відбив.

Довелося повертатися назад, але-таки було знайдено те, що потрібно – платний кемпінг (хоча для нас він був безплатний).

Швиденько розклали намети, розібрали речі. Побігли подивитися на озеро, яке ми цього дня уже бачили. Але, цього разу ми були зовсім іншого боку.

Накінецьто, після двох днів перебування в рюкзаку, ми добралися до шашлика, який їхав зі мною ще з Франківська. Мабуть, таке довге перевезення, вплинуло на нього позитивно – був ну дуже смачний.

Взагалі, цей день був не напряжним, ми просто покаталися в своє задоволення, нікуди не спішили. Інколи і такого хочеться :D Та й взагалі, хотіло переночувати в палатці – ну, що дарма тягнув її так здалека.

Вогонь допоміг забути, що на вулиці уже давно мінус. Гарно посиділи, як і планувалося на озері, тільки не в Білорусі, але не думаю, що це мало велике значення після пережитих пригод.

Вночі було холодно, особливо дошкуляв вітер з озера. Зранку вилізти з палатки було справжнім подвигом. Але, почувши що Левко уже розклав вогонь :good: – швиденько повибігали грітися.

Через довге "вигружання" і збирання речей, я, маючи дуже великий досвід в погонях за поїздами, знав точно, що добирання буде "веселим". Тому, коли тільки виїхали, настроївся брати довгу зміну, 30-40 км. По-перше з усіх учасників, я був на своїх гоночних покришках, по-друге в мене не було таких важких баулів, як у хлопців, а по-третє, я пів сезону провів на змаганнях, пора було уже кудись з користю діти цю енергію. Але через 20 км в мене почалися проблеми з тим самим колесом. Знову зіскочила покришка – забортував на місце. Після чергового "колапсу" – поміняв перед і зад місцями. Декілька км поїхав, знову те саме. Ставало уже страшнувато, в нас і так часу було не так багато. Після чергової зупинки, попросив товаришів їхати без мене. Ну чим вони б мені допомоги. Ти більше ніколи не був "тормозом/тягарем," ніколи нічого в мене не ламалось, тому аж ніяк не хотілось тягти на дно всіх.

В якийсь момент, перепробувавши все, я просто зупинився. Згадав звіти байкерів, як в них мотоциклі ламаються десь в пустелях на краю світу, порівняно з цим мої проблеми були смішними. Хоча, коли колесо повністю розбортувалося на ходу і я ледве не впав – було уже зовсім не смішно. Заспокоївся і дуже обережно почав котитися до найближчого великого міста – Любомитля. Це була моя остання надія – знайти транспорт. Будучи уже там мені подзвонила Люба, сказала, що вони вже на автовокзалі і в мене є шанс сісти на одну з трьох маршруток. Уже на автостанції, почав думати, щоб взяти в Люби колесо (хоча в неї і 26), а її посадити на маршрутку. В мене було багато нереалізованої енергії, міг би добре хлопців потягати. Але виходило, що ми залишаємо її саму без гарантії посадки в автобус, тим більше вона сама дуже хотіла докрутити самостійно, тому я-таки залишився чекати сам.

Перша маршрутка була настільки забита, що я навіть не підходив. А ось з другою, реально повезло. Водій сказав: "Без проблем, сідай". Навіть гроші за велосипед не взяв.

Так – я ще поїзд не доганяв :D

Вирішивши свої проблеми, тут же почав переживати за наших. Чесно кажучи, мені легше бути самому в халепі, ніж чекати і не мати змоги нічим допомогти. По дорозі ще передав з маршрутки їм насос, адже з трьох насос був лише у Левка і то я його забрав.

В Ковель заїхав швидко. Мав в запасі до поїзда 2 години, тому, щоб не тратити час потім, обійшов увесь район в пошуках якоїсь їжі. Але єдине місце де було можна хоч якось перекусити був якраз вокзал.

Довго чекав, а вони все не їхали. Чекав на перехресті, щоб випадково не проїхати. І за 20 хв. до відправлення наша команда була в зборі. Все, давно я не був такий радий вчасному приїзду на поїзд. Як виявилось, їм прийшлося боротися з скаженим вітром, але молодці – таки докрутили вчасно :good:

Левко, після пережитого, уже спить :D

Якщо підсумувати поїздку, то можна сказати, що нічого з запланованого не вийшло реалізувати. Так впринципі і є. Але, все що не робиться… В результаті ми отримали справді цікаві пригоди, а не просто побачили іншу країну і намотали по ній нескінченну кількість км. Хоча це було б також класно, але мабуть, для нашого характеру більше в кайф той маршрут, який ми пройшли. Якщо говорити про епічність, то ця поїздка зайняла 1-ше місце в цьому сезоні :hooray: . Ми стикалися з скаженими підйомами, з найрізноманітнішими погодними уловами, але з такою сильною тоталітарною машиною вперше. Не відчуваю нас програвшими. Нам, українцям, є чим гордитися. Слава про нас уже давно перейшла всі кордони.

А в Білорусь ми обов’язково попадемо, маючи уже якийсь досвід в цих питаннях, постараюся запропонувати на весну лайтовий маршрут, так, щоб можна було зібрати всіх бажаючих. Не знаю, чи вийде мені скласти Вам компанію, адже я зараз на роздоріжжі і скоріше всього, якщо дозволять фінанси, слідуючий сезон я проведу на мото. Але то таке, поживемо-побачимо…