Прогулянка без сталкерства

Дата 05.05.2010 Автор Andy
Хіти 378 Коментарі 0

Остриня - ТризубДуже насиченою видалася одноденна поїздка Вело-Сталкера в неділю 25.04.2010. Насиченою вона була і в плані багатьох об’єктів, і в плані різноманіття доріг (та бездоріжжя), та й у плані нових людей, про що йтиметься пізніше. Якщо перерахувати все в кількох словах, то це були 5 «контрольних точок», 10 годин у сідлі і 10 учасників. Крім того, у поїздці не було жодного класично сталкерського об’єкта…

Основним пунктом призначення цього разу був великий тризуб, викладений із каміння на схилі пагорбу колишнім вояком УПА Анастасієм Козаком в с.Остриня Тлумацького району. Оскільки кілометраж туди не особливо великий (близько 20 км), вирішили завітати до… партизанів =) А точніше — знайти у лісі біля с.Клубівці стару криївку воїнів ОУН-УПА, які загинули тут у 1951 році.

З такими планами і вирушили по 10 ранку з міста. Дорога до Тисмениці не відзначилася нічим особливим (та й не відзначається в принципі). У Тисмениці вже було цікавіше: до нашої групи приєдналася нова учасниця Kvito4ka_, яку велосталкерська спільнота радо привітала у своїх рядах і потягнула крутити далі =) Після поповнення харчових запасів у місцевому магазині ми зустріли ще одного велофахівця, який ідеально відповідає легендарному Ботлхантеру :-D Він пересувається на непоганому шосейному велосипеді та полює на порожні пляшки. Побалакали з ним про життя, про велотуризм, але так і не зробили спільного фото. Можливо, ще зустрінемо цього природженого!

З Тисмениці в поповненому складі рушили на Клубівці. Трохи не доїжджаючи до села, з’їхали вправо на польову дорогу і нею дісталися під саму церкву на південному краю села. Там запиталися, як знайти криївку. (Двоє велосталкерів уже раз шукали її, але в темряві, і врешті пошуки закінчилися клоакою). Почувши від одного місцевого стандартні вказівки, згідно з якими криївку знайти простіше простого, рушили в ліс, де все виявилося не так просто. Заїхавши в ліс, спочатку поїхали навпростець слабо помітною дорогою, але потім, так і не знайшовши обіцяного хреста при дорозі, повернулися до початку лісу і повернули вліво. Спустилися в яр, яким тече ледве живий потічок, перебралися на другий бік і почали підніматися схилом, причому абсолютно навмання. Мабуть, нам просто пощастило, бо дуже скоро знайшли і хрест, і криївку… Трохи піднявся настрій — найскладніша «контрольна точка» знайдена!

Сама криївка являє собою накриту яму в землі з дуже низькою стелею і зруйнованим входом; залізти в неї можна лише безпосередньо зверху. Всередині дуже сиро; є маленький столик і лавочки при стінах, а також кусок якоїсь радіоапаратури. Зробивши достатньо фото, ми повернулися на дорогу в лісі і нею поїхали у напрямі села Надорожна.

Виїхали з лісу на широку дорогу, яка з’єднує Надорожну з трасою на Тлумач. Незабаром виїхали на цю трасу. Подзвонили велосталкери Tanja Pozitive і Bo, які щойно повернулися з гір і виявили бажання покрутити з нами, тому домовилися, що зустрінемо їх на кільці при виїзді з Клубівців. По дорозі завітали в дендропарк, де гостинний працівник провів невелику екскурсію, показав «алею журналістів» і всякі цікаві дерева, розповів про базову станцію «Київстару», яка розташована по сусідству з дендропарком і не робить рослинам заповідної території нічого доброго.

На кільці дочекалися ще двох учасників, перекусили і поїхали в Остриню шукати третій об’єкт. Проїхали наскрізь ціле село, перетнули ріку і попри пагорб дісталися до того уславленого тризуба. Загальний кілометраж склав уже десь 30 км.

Розміри тризуба, який викладений камінням на схилі пагорба, — 25 на 15 метрів. До нього від стежки ще треба трохи підніматися, буквально 80 метрів. Після цього ми вирішили піднятися далі на гору, щоб з висоти подивитися навколишні пейзажі. Видершись наверх, повернули вправо і взяли курс на вапняковий кар’єр. Спустилися, пофотографувалися і повернулися в Остриню. По дорозі зустріли на трасі одного суб’єкта, який йшов пішки і питався, чи ця дорога веде у Хмельницький.

З центру села, з того самого місця, де повертали на тризуб, поїхали у протилежний бік, бо ця дорога начебто виводить до розплідника муфлонів, що теж числився у нашому списку контрольних точок. Піднялись селом нагору, потім з’їхали шикарним спуском вниз. Звідси попри ліс незабаром потрапили до того розплідника, в якому самих муфлонів так і не побачили. Лише хатинка з веселим малюнком, залізна огорожа і навколо тиша.

Від розплідника поїхали дорогою далі, поки вона не завела в ліс. Тут від неї залишилося лише щось мокре і заросле, тому доводилося петляти лісом. Втративши орієнтування в лісі, глянули на GPS і вирішили дотримуватись одного напрямку, в якому власне вела ця «дорога». Стало вечоріти і ми почали хвилюватися, що потрапимо у класичну клоаку і так і не посмажимо сосиски на березі озера у Вільшаниці (остання контрольна точка)…

Але незабаром ліс скінчився і ми виїхали на широке поле. Згодом вияснилось, що це поле знаходиться на південь від с.Милування, тому зрадівши покотились вниз і виїхали на трасу, що веде з кільця у Клубівцях. У Милуванні поповнили запаси і вже трохи втомлені дісталися до озера у Вільшаниці.

На озері зустріли багато автомобілів та рибалок, і ледве знайшли місце, щоб впасти. Але в принципі пощастило — «орендували» не лише лавочки зі столиком, а й мангал, шампури і в’язку дров за 20 грн у «сторожа» озера. З приємністю провівши такий довгожданий пікнік, вирушили на Івано-Франківськ через Тисменицю.

Загальний кілометраж склав близько 62 кілометрів.

Учасники (деякі приєдналися пізніше або покинули групу раніше):

Tanja Pozitive, Bo, kawai_babai, Kvito4ka_, bobo, Strange_V, Vasya_F, Velo-Stalker, Енді, Andy

Трохи фото з поїздки:

{gallery}2010.04.25_Ostrynja{/gallery}