Яблунецьке видноколо 26-27 травня 2012 року

Дата 04.06.2012 Автор Strange_V
Хіти 260 Коментарі 0

http://g.io.ua/img_aa/large/2179/35/21793523.jpgТак як вихідні ми в більшості випадків проводимо активно, то справа лишалася за малим: вирішити що саме будемо робити. На вибір було багато чого: піти в гори в похід, поїхати на скелі, взяти участь у роверо-параді, поїхати в гори на велосипедах… Самі бачите можливостей безліч! В п”ятницю ввечері було вирішено вбити двох зайців одним пострілом, отже рішення прийняте: рюкзаки не зібрані, велосипеди перевірені, маршрут обраний.

1 день

На роботі було свято так – що виїжджати довелося ранковим раховозом, нарешті ми забралися в поїзд і рушили з Франківська!!! Прощавайте діти асфальту, горці привіт))

alt

В обід прибувши в Ворохту спокусились на кафешку – з вечері то нічого крім бутербродів не їли, а крутити по горках… Поївши соляночки з М”ЯСОМ(саме такими літерами, там було реально м”ясо з юшкою, а не навпаки) та закупивши провізії вирішуємо їхати радіальний маршрут для розминочки на ~29 км і на другий день поїхати на Куколь і через Вороненку вернутись у Ворохту(~52 км). План чудовий, нам подобається. Отже схема маршруту на перший день:

alt

Початок дуже красивий – проїхавши пару хв по Ворохті звертаємо на Вороненку, їдемо під давніми Австрійськими акведуками, деякими ще до сих пір користуються.. Проїжджаючи ці місця закрадається враження що потрапили десь у минуле сторіччя. До реальності повертають тільки машини які час-від-часу все ж прошмигають по дорозі. Їхати нескладно, пташки співають – казка… Так проїджаємо Вороненку, в якій на роздоріжжі фоткаємось на фоні Хом”яка і робимо чудову світлину місцевої церкви під погляди гнідих мустангів(коней там достатньо):

altalt

Перекусили після досить затяжного апхілу до цього місця і виїджаємо на хребет, але не на той що треба (що зрозуміємо троха погодя) і бачимо спочатку чудовий ліс, який дуже швидко перетворюється на таке:

alt

А ще трохи згодом на таке:

alt

На душі стає тоскливо, хочеться взяти та розірвати тих ******, які таке роблять з природою. Проїхавши ще трошечки бачимо наступне:

alt

Знаючи про існування таких знаків, багато в яких місцях, без зазріння совісті проїжджаємо далі і зустрічаємо дуже цікаву істоту про яку складено багато несправедливо жахливих легенд – мідянку.

alt

Їдемо ще далі, нас мучать думки, що не туди звернули, але не впевнені оскільки йде свіжа вирубка і маркування могли просто зрізати. Дорога стає ще гіршою, велосипеди місцями доводиться везти. Проїжджаємо ще трохи і бачимо….. Ретранслятор – чудовий орієнтир розташований на перевалі, розуміємо що блуканули і їдемо до Лазещини.. Проте вирішуємо під”їхати поближче – на Лазещину подивитись зверху хочеться, та й Петрос ще той красень! Знаходим чудову полянку з панорамою усього що можна побачити звідти і робимо привал.

altА ось хребет по якому ми мали їхати:

alt

Несвідомо засинаємо, що робить закінчення нашого маршруту до кінця дня дуже проблематичним, адже спускатись крутими схилами вночі може призвести до втрати ознак життя наших дорогих організмів. Щоправда до Яблуниці повернутись ми легко встигаємо що й робимо. Прямо там і ночуємо в хатинці – ніч видалась холодною і в літніх спальниках спати під відкритим небом не дуже хотілося…

День 2

Самий початок дня засмутив тим що сів наворочений телефон з камерою, що лишило нас можливості показати вам фотографії нашої поїздки. Ітак виїжджаєм: Піднімаємось на хребет лівим траверсом гори Діл і бачимо чудові пейзажі, по хребту їхати хвилин 30, ми їхали годину – не зупинитись неможливо… Там в різних загонах сидять корови та бички. А бичкам кохання не стає – вони кличуть своїх дам та цілуються крізь огорожу, мичать, б”ють копитами землю, ломають ворота та взагалі ведуть себе досить агресивно))) Добре, що наша дорога пролігала крізь інший загін: з коровами, там спокійніше. Надивишись коров”ячої романтики, роззираємся навкруги і бачимо що нам усміхається знайома компанія: Хом”як, Синяк та Малий Горган… Трохи далі за ними дуже важлива для мене подруга Довбушанка, трохи далі ще вдалині Сивульки – мама так і не відпускає свою донечку.. Ще далі Свидовець і Близниці.. Ще далі Петрос з Говерлою… І ця краса майже на 360 градусів… Трохи далі пасуться коники з дітьми, поводяться батьки дуже обережно – малих від нас відводять, а татусі йдуть за нами до безпечної відстані для їхніх діточок. Одним словом краса) Вражень море… Закінчується наш маршрут на старій канатній дорозі Ворохтянській, яка вже років зо 5 не функціонує :) В кінці-кінців адреналіновий спуск з шаленими швидкостями і туристами, які нас троха побоюються коли ми пролітаємо повз них… І ось в пів першій дня ми викатуємо на точку старту до чудової солянки, ніяк не встигнути 2 маршрут до денного поїзду, але ми не сильно засмучуємось, адже попереду ще купу пригод!