Поїздка в Польскі Бещади 11-16.04.2012

Дата 06.02.2013 Автор Oleg
Хіти 208 Коментарі 0

Була відкрита віза в Польщу і не мож було прогавити можливість ще раз відвідати цю країну. Транспорт був зразу вибраний, це велосипед. Маршрут прикинули приблизно, тому що не були прив’язані до готелів чи садиб, ночувати мали в наметі.

Отож знайшовши підходящу дату, а це було прямо перед Паскою. Велосезон тільки відкривався, було досить прохолодно, ми ще були не розкатані, та це нас не зупинило.Перед тим як почати крутити педалі треба було добратись до Польщі, крутити педалі від франківська до кордону нам аж ніяк не хотілось, в планах було добратись до Львова звідти до Мостиська і звідти велосипедами вже перетнути кордон і доїхати до Перемишля звідки добратись на автобусі до місця старту. У Ігора вийшло без проблем доїхати до Львова, а от я добирався з пригодами. Перед від’їздом я мав заїхати додому в Борислав забрати деякі речі, добирання мало бути поїздами, но ремонти на колії внесли свої корективи, доїхав тільки до Стрия, дальше як виявилось залізниця в цей день проводить ремонт колії про який ніде не писало, прийшлось крутити в цей день зайвих майже 70 кілометрів, добре що хоч автобус до Львова на який сів з Трускавця був з настільки великим багажником що мені навіть не прийшлось розбирати велосипед, так засунув у багижник. У Львів прибув швидше від Ігора, за цей час встиг поміняти гривні на злоті, купив 100 злотих чого стало на всю поїздку, навіть трохи залишилось на сувеніри.
Сіли у Львові на електричку до Мостиська, вже коли стемніло. Вийшовши з нього на перед останні станції, виїхали на трасу яка вело прямо до кордону, на кордоні були невеличкі черги, но нас як спортсмені пропустили без черги, правда переходити український кордон з велосипедом а особливо нагруженим, важко, тому в наших стоїть турнікет повз який велосипед не пропхаєш. Треба його піднімати і проносити, а там щей до того всього вузько. Ну а вже на польському кордоні все для людей, ми пішли на окремий вхід для інвалідів, чи людей з габаритним грузом (в наших такого нема), там нам задали тільки одно питання чи маємо ми горілку або сигарети, коли почули негативну відповідь, здивовано запитали чому, поставили штам і пропустили, на весь перетин кордону в нас пішло близько 5 хвилин. Ми навіть не зразу зрозуміли як то так швидко сталось, тому найбільше ми переживали іменно за перетин кордону. От ми і у у Польщі 12 ночі. Поїхали практично по пустій трасі до Перемишля.

Треба було купити щось поїсти а поряд був здоровенний супермаркет ТЕСКО, поки я довго і нудно бродив по ньому і шукав те що мені треба Ігор сторожив велосипеди і спілкувався з місцевим алкашем який виявився набагато культурнішим за наших.
Перемишль місто гарне і ми трохи поїздили по ньому вночі. Зайшовши вокзал, побачили що до нашого автобуса ще 5 годин, а дворі стало холодати, весняна ніч як не як. На автовокзалі не було залу очікування, но напроти був залізничний, але він зараза був закритий на прибирання, і просидівши біля нього майже годину, дочекались поки його відкриють, завалились туди з велосипедами і всілись спати, в обнімку з велосипедами. Невиспані але повні рішимості рухатись далі, сіли зранку на автобус до Устшики-Дольне, хороші там автобуси з великими багажниками куди можна легко вмістити велосипед. Всю дорогу практично спали. І ось нарешті місце старту,

місто в яке ми вже були приїжджали на велосипедах з самого франківська. Знайомі місця ностальгія з минулим велопробігом.

Знайшовши в магазині детальні карти цих районів і накидавши маршрут десь під обід ми виїхали. Пару кілометрів і зразу перевал, перший але далеко не останній там зупинка на обід.
На спуску нам відкрився прекрасний краєвид на Озеро Соліна,
яке являється найбільшим в Польщі водосховищем. Заїхали ми і на саму дамбу,

яка є відкритою і яку можна спокійно фотографувати на відміну від наших, які є стратегічним об’єктом і фотографувати які суворо заборонено.

Це дійсно велика споруда висотою 60 метрів яка стримую силу-силенну води.

Маршрут пролягав попри це озеро через маленькі села.

Тут сталась перша поломка пробили колесо,

Перед селом з чудесною назвою Райське нас застав перший дощ, який ми пересиділи на автобусній зупинці.

Незабаром ми звернули з Основної дороги і направились в заповідник “Криве”,

де знаходиться долина річки Сян. Тут асфальт закінчився, грунтові дороги рівніші за наш асфальт, заповідник дійсно чудовий, багато тварин, дика природа хороша дорога, на горизонті ще засніжені Вершини, адже були ми в хоч в невисоких але горах. Побачили в одному місці знак що там є олені,

спочатку не повірили, а потім були в шоці вони там дійсно були, попри дорогу ходили, потім ще був знак медведі, но цьому ми повірили зразу і перевіряти не стали. Діло йшло до вечора, прокрутили ми небагато, почали шукати місце для ночівлі, В Польщі в заповідниках намети розкладати заборонено, тому шукали місце для намету подальше від дороги, пошуки ускладнив проливний дощ.

Знайшли бесідку прямо в якій і розклали намет, хоч і вона була коло дороги нас там видно не було.

Ранок зустрів сонечком, змогли просушити речі, в першу чергу склали намет, щоб до нас ніхто не мав ніяких претензій.

З’їли гречки, яку ми їли на протязі всієї поїздки, ще їли багато черемші, якої було багато в лісах.
Дорога була хорошою хоч і грунтовою, і йшла невеличми хвилями попри річку

Долина Сяну дивувала нас своєю красою, найшли по дорозі стару каменоломню, Ігору як майбутньому геологу це було цікаво.

.

Під час перекусу замітили не то великого дикого кота не то маленьку рись, яка сиділа через напроти нас в траві і спосртерігала за нами.

Ще там недалеко на карті були розвалини млина, але він розвалився настільки що залишилась тільки табличка)) Погода нас радувала сонечком, крутили ми не спішучи любуючись краєвидами.

була там ще одна дивна штука, її призначення так і не зрозуміли

.

Скоро закінчилась грунтовка і пішов прекрасний асвальт

Не одноразово бачили патрулі прикордонників, але нас так ні разу і не зупинили для перевірки документів.
Обід провели коло невеличкого водоспаду

Заїхавши в так званий “кінець цивілізації” далеке село в горах були в шоці від якості доріг в такій глуші,

вирішили заїхати ще далі, щоб подивитись на торф’яник в селищі Волосате.

Впереді був перевал, ми вже піднялись наскільки що на обочинах дороги ще стояв сніг, і чим вище ми їхали тим більше його було.

Перевал дався на диво легко. Він знаходився недалеко від місця перетину трьох кордонів, Польського, Словацького і Українського, і тут вдалось зловити Українських операторів і додзвонитися додому.

За цим перевалом нас чекав ще один нищий но красивіший його серпантини були на безлісому схилі гори що придавало йому особливої ізюминки.

Місце найлши в лісі коло м.Цісна, просто відїхали за місто і на 100 метрів зайшли в ліс щоб нас ніхто не замітив. Це був останній день відносно хорошої погоди, зранку було вже сиро і холодно

тут трохи покатались по лісі

В м.Цісна найшли депо для вузьколійок, де були робочі локомотиви на паровій тязі.

і знов перевал

Асвальт нам уже надоїв, і поїхали довшим але цікавішим шляхом, вздовж старої вузьколійки попри річку.

На ній нас чекав сюрприз,

мостів через річку не було, а перїзджати нам її прийшлось не один раз, добре хоч там переїзд був викладений бетонними плитами, що дозволило нам переїздили її крутячи тільки однією ногою, завдяки цьому друга нога залишилась суха.
десь проїзджали по старих мостах

І знов перевал, єдиний ґрунтовий, і спуск в Команчу.

де ми поповнили запас продуктів і пообідали

Погода спортилась, час від часу нас поливав дощик, правда не сильний,

ми проїдзжали через маленькі тихі спокійні села, рухаючись на захід.

Знов перевал, і сюрприз, не приємний, на спуску з перевалу дорога погіршується і появляється багато ям, внаслідок чого прокушене колесо, на спуску найшли велику бесідку з мангалом і дахом там і заночували.

Настав великдень, Погода і не думала покращуватись, дощ і надалі моросив,

дорога вже не приносила задоволення, вирішили вертатись назад, проклали оптимальний маршрут,

і покрутити, нічого інтересного по дорозі уже не було, аж під кінець дня заїхали в Санок,

де був замок і де ми хотіли заночувати. На карті були позначені схроніска і наметові містечка. Тут нас чекав облом всі вони були закриті, а відкривались тільки з травня. Зразу поїхали за місто шукати місце для ночівлі, і найшли прекрасні скелі коло яких і розташувались. На цьому велосипедна частина подорожі майже закінчилась,

Зранку сіли на автобус до Перемишля, а звідти до України рукою подати, Черг на кордоні не було взагалі, Поливаний понеділок як не як, всі віддихають, рідні краї.
Велосипед вперто не хотів на наші дороги, пробив колесь перед самим кордоном

ще чуть-чуть і ми "дома"

На теренах рідної держави сіли на автобус до Львова де наші шляхи знов розійшлись, Ігор поїхав до Франківська а я до родини паски домашньої скуштувати)

приблизний трек поїздки http://www.bikemap.net/route/1519114
більше фото тут
http://vk.com/album3131957_169493571
http://vk.com/album3131957_155894179