На Космечару по асфальту 27.04.2013

Дата 29.04.2013 Автор b_romik
Хіти 121 Коментарі 0

Напишу кілька слів про нашу першу більш-менш серйозну вело-сталкерську покатушку в сезоні 2013.

Як згадувалось раніше, були чутки про те, що наших улюблених Космечарських вишок вже не залишилось, але надія їх побачити таки жевріла десь глибоко в сталкерській підсвідомості. Тому, з першими дійсно теплими (чи навіть спекотними!) квітневими днями, з"явилось бажання добратись до Космечари і побачити на власні очі, що там робиться.

Отже, день вибрано, список бажаючих складено, "місце зустрічі змінити не можна" (с) :) Тільки от пізніше виявилось, що можна було змінити час виїзду на більш ранній (ми виїхали десь о 10:30), так як погодка видалась на диво літньою і сонечко добряче припікало. Але про все по черзі.

Стартуємо від ПФ в складі 10-ти учасників (+roman+ мав приєднатись до нас пізніше):
1. Оля smirol
2. Андрій Stalker
3. Володя Volodymyr_Sem
4. Олег Merlin
5. Віталік Buza
6. Колега/товариш Віталіка (соромно, але я не можу пригадати ім"я)
7. Міша Qunjilmo
8. Олексій (товариш Stalker-а)
9. Андрій ASC
10. Роман b_romik (себто, я)

Якось так вийшло, що я трохи проїхав і не провів інструктаж по правилах руху в колоні (зважаючи на значну кількість людей, які раніше з нами не крутили). Наслідки не примусили довго чекати і дуже скоро наша колона зовсім втратила "форму": частина учасників вирвалась вперед (залишивши позаду колону і її "ведучого"), хтось крутив по тротуару, хтось насолоджувався музикою в навушниках, а ще хтось норовив їхати поближче до осьової… Коротше кажучи – повна анархія! :?

Правда, тривало це недовго і, при першій же можливості зібрати всіх учасників разом, був проведений швидкий інструктаж і запропоновані два варіанти:
1. Їхати в загальній колоні з постійною швидкістю 20-21 км/год (враховуючи початок сезону)
2. Їхати вперед в свому темпі і чекати нас в домовленому місці (Олежик вибрав 2-й варіант, так як їхати з шв 20 км/год, коли душа просить 25-30, – реально важко)
Після "батьківських зборів" можна було писати картину з нашої колони :D

Реально, дуже приємно бачити, як люди, які раніше не їздили в такому режимі, чітко дотримуються правил їзди в колоні :good: Отак, "як по струнці", проїжджаємо ми Лисець, Олежик Merlin переключається "на другу" і йде "на взльот", обганяючи нас, а до моїх вух доноситься свист ззаду і прохання зупинити колону. Стаємо. Дивимось назад і бачимо Мішу Qunjilmo, що схилився над своїм заднім колесом і замикаючого колону Володю поруч з ним. Ага, певно, прокол… :(

Хочемо розвертатись, щоб допомогти, але хлопці знову застрибують на роверки і крутять до нас :bicycle5: …метрів 10-ть :) Знову стають. Вже видно, що колесо не пробите, але Міша якось дивно починає перебирати спиці заднього колеса – от-от заграє :) Підтягуємось вже всі разом ближче і кілька секунд не можемо зрозуміти в чому прикол – ВСІ спиці на задньому колесі повністю відпущені (так, ніби, хтось просто наживив ніпелі на спиці). Удару не було, просто колесо поступово "поплило" :blink:

Перша думка – мінус 1. Але ж то якось несерйозно, потрібно щось робити. Андрій Stalker зголошується пофіксити колесо, щоб Міша зміг продовжити поїздку. Поки хлопці дістають потрібні інструменти і розбортовують колесо, я набираю Олега, щоб трохи його пригальмувати чи хоча б проінформувати – та де там! Стільникові станції навіть не могли його запеленгувати :bicycle5:

Андрій оперативно фіксить колесо, ми полегкій починаємо смажитись на сонечку і спостерігаємо за лелеками.

А сонечко так не на жарт припікає. На щастя, Оля взяла з собою сонцезахисний крем і поділилась ним з усіма бажаючими, тобто зі мною :D (бажаючих більше не виявилось, а дарма). Вже перед самим виїздом помічаємо, що з півгодини топтались біля квітучого дерева магнолії за нашими спинами і не бачили його.

Кулко зремонтоване, крутимо далі. Мушу сказати, що на Богородчанській трасі був зустрічний вітер, але пізніше виявилось, що то був всього лише легенький бриз :ph34r:

На виїзді з Богородчан зупиняємось біля магазину "Імперіал" на піт-стоп. Олежик вже майже півдня нас там чекає і допиває n-ний бокал квасу :) Швиденько затарюємось бананами, шоколадом, кавою, квасом і – далі в путь, бо в Підгір"ї на нас вже чекає Роман +roman+. Так і є – біля мосту через Бистрицю до нас приєднується Ромаха і відзвітовує, що вже пройшов півгри на телефоні, поки чекав на нас :comp:

Вибираємось на горбик в Підгір"ї і тут починається саме цікаве – добрячий такий вітер в фейс :bicycle1:, а на горизонті – засніжені вершини гір

Крутимо з такою ж силою, як і раніше, але швидкість з 20-21 км/год падає до 13-15… Андрій ASC трохи починає відставати, але ми своїх не кидаємо – сповільнюємось ще більше, підбадьорюємо його і намагаємось прикрити від вітру.

Так доїжджаємо до Росільної і зупиняємось в одному з останніх магазинів перед Космечарою, щоб поповнити запаси. Скупились, виходимо з Володею на вулицю, а Андрія ASC ніде не видно. Володя каже, що він був трохи позаду нього на під"їзді до магазину. Думаємо, може Андрій передумав і вирішив повернути назад на Франик… Скачемо з Вовчиком на велосипеди і починаємо вкручувати назад через село, щоб нагнати Андрія і хоча б вияснити, як він почувається і чи зможе докрутити до міста (телефона Андрія в нас не було). Пролітаємо через все село на 35+км/год, а Андрія ніде не видно. Розуміємо, що навіть при дуже великому бажанні скоріше повернутись в Франик, Андрій не зміг би їхати з такою швидкістю і ми точно мали б його догнати. Розвертаємось і крутимо до магазину, зазираючи по дорозі на подвір"я людей в надії, що Андрій зайшов на одне з них по воду – немає :ph34r: Вже за пару метрів від магазину чую, що мені хтось дзвонить – то Ромаха хотів сказати, що Андрій знайшовся :yahoo: Так і є, заскакував до когось на подвір"я, щоб набрати води :) Зате ми з Володею відчули, як легко має крутитись додому, якщо вітер не поміняється. :bicycle7:

Всі знову в зборі і ми продовжуємо наш маршрут. А наступним в порядку денному іде затяжний асфальтовий підйом в Росільній (аж до повороту на Міжгір"я). Мушу сказати, що всі з гідністю з ним справились, правда, з Андрія ASC він вичавив чи не останні сили. Вже на в"їзді в Міжгір"я Андрій набирає мене і каже, що йому таки трохи важкувато і він, напевно, відпочине і вертатиметься назад. Шкода, звичайно, бо зовсім трохи не доїхав. Але я впевнений, що Андрій таки добереться на Космечару наступного разу ;)

Отже, нас знову 10-ть. До бази залишаються лічені сотні метрів і починається грунтовка з підйомом. Вперто крутимо вверх і невдовзі ми вже на горі. Космечарська асфальтована доріжка веде нас все ближче до найвищої точки гори, де повинні бути вишки. Ще один поворот і ми знову їх побачимо… @$%#&*@$@! Таки позрізали!.. :o Аж якось сумно стало… Стільки вражень і спогадів пов"язано з цими вишками…
Але нічого не поробиш. Добре хоч бункер залишився.

За той час, що крутили, ми добряче зголодніли, тому дружно сідаємо на "даху" бункера, обідаємо, балакаємо і вирішуємо, хто хоче йти досліджувати залишки об"єкту.

Роман +roman+ i Міша Qunjilmo тут вперше, тому зголошуються першими. Оля, Володя і я складаємо їм компанію. Вже біля входу в бункер розуміємо/згадуємо, що всередині досить прохолодно (десь +15, тоді як надворі – +27). Рухаємось швидко, щоб не змерзнути. Прочесуємо кімнату за кімнатою, фотографуємось біля уцілілого унітазу :D

і невдовзі натикаємось на сходи вниз. Спускаємось на "мінус 2-ий" поверх, а тут десь +10 і досить сиро :o – рухаємось ще швидше. Після кількох невдалих спроб надибати сходи далі вниз, вирішуємо, що здоров"я дорожче і вибираємось на поверхню, щоб відігрітись. Хлопці за той час трохи покрутили шестигранники на роверках, повалялись на травичці і вже були готові повертатись додому. Та й на годиннику вже майже 17:00. Ок, стартуємо!

Вже майже рушили вниз, коли раптом увагу привернули неприродньо прихилені до землі і поламані дерева поблизу місця, де ще недавно стояла одна з вишок :blink:

Підходимо ближче і розуміємо, що ті дерева поламала падаюча вишка (коли її зрізали на металолом). Ех!..
Ловимо себе на думці, що нас всього троє, а решта групи вже стартувала. Стартуємо і ми. Тільки зараз їхати вже набагато легше і цікавіше: спершу майже ДХ з гори :jump:,

тоді кам"яниста грунтовка через село і нарешті – асфальт. І це все вниз + вітер в спину :good:

В темпі 26-32 км/год долітаємо до Богородчан і знову зупиняємось на квас в тому ж магазинчику.

Підзарядились і – далі. Назад крутиться значно легше, сонечко вже сховалось за хмарки і не пече, а вітер постійно додає швидкості :) В"їжджаємо в місто, "губимо" частину групи, яка вирішує відразу крутити додому, а решта групи (за традицією) прямує до фонтану. Тут фото на згадку, швидкий обмін враженнями, вдячність за дружню, веселу компанію і останній ривок до довгоочікуваного душу вдома і вечері ;)

Ще раз дякую всім за позитивні емоції, за чемну їзду в колоні і за витрачені сили :good: До нових вело-подорожей! ;)