Джуринські пригоди

Дата 22.06.2012 Автор Agressor
Хіти 360 Коментарі 0
1zbba0mwwxi

Першою думкою більшості коли відкрили очі в цей суботній ранок напевне було “… ого, то вже пів шоста, я не встигаю” і бігом літати по хаті, збирати речі які падають, допаковувати рюкзак, митись і взуватись одночасно
(збір було заплановано на 6:00)

На місце збору приїхали 10 велосипедистів, дехто ще позіхав, дехто щось дожовував, але всі виглядали оптимістично настроєними і радісними. Закупки на найближчій заправці і в дорогу. Траса на Тисменицю пролетіла ледь помітно.
Через деякий час ранковий міський шум, загазованість, високі моноліти панельних будівель залишались все далі і далі позаду, і кілометрів за 30 від міста панувала сама природа, дорога і легенький ранковий вітерець:

alt

Декілька недовгих зупинок щоб перекусити і відпочити, а також зорієнтуватись по карті (формату А0)

alt

… час від часу попадаючи під “перехрестний вогонь” фотоапаратів по дорозі.

alt

Польові пейзажі в основному були схожі один на одного, але їхати разом було не скучно.

З фразою і думками “ну шо, до першого магазину”, проїхали напевне кілометрів 15, і магазинів там не було як не дивно. Вода закінчувалась і це зовсім не тішило. Але “оазис” було нарешті знайдено в с. Незвисько де всі трішки перепочили.

Перше суттєве випробовування чекало приблизно на 52-му кілометрі нашого маршруту за вищезгаданим селом… Почався тривалий, довгий і аж надто затягнутий підйом. Долаючи його з надією “… а зате ЯКИЙ шикарний спуск має бути потім” ми не помилились, спуск був просто шикарний, рівна, гладка дорога і по обидві сторони дороги високі ялини і ліс.
Весь спуск в тіні, і прохолоді. Адреналіну побільшало, сил прибавилось. Далі знову поля, покоси, незначні горби і спуски. І ось нарешті Городенка.

alt

Магазин при в’їзді в Городенку (аналог маленького нічного магазину в ІФ), шикарніший на порядок за той що в Незвиську. Контрольні закупки і поворот на Котиківку. Далі пряма дорога відкритими полями аж до Семаківців (село залишається збоку траси), так кілометрів 8 приблизно. З чередуванням рівномірних горбів і спусків.
Ставало все жаркіше їхати. Ще пара трійка горбів і спусків і довжелезний спуск до мосту через Дністер, велосипед несло легко і швидко, аж не хотілось зупинятись.
Але цю красу треба було сфотографувати.

alt

Далі фотосесія, дивування прохожих, проїзджаючих та пробігаючих мимо людей акробатичними трюками (три наступних фото).

altaltalt

Пепепочивши таким чином рушили далі, нас вже вітала Тернопільщина, край історичних фортець, унікальних вапнякових печер та релігійних святинь.

alt

Прямуючи запланованим маршрутом, села Нагоряни та Нирків запамятались найбільше деревами рясних вже достиглих черешень, яких по дорозі було просто море . Дегустацію яких гріх було не провести. В центрі Ниркова сільський магазин з найбільш необхідним продовольчим товаром. З бажанням відчути вже прохолоду водоспаду поїхали вперед.
Поволі починав відкриватись красивий вид на башти та подальшу дорогу.

altalt

Дорога чим ближче до водоспаду тим екстремальніша, а в самому кінці просто “рай для даунхіла” . Навколо весь грунт з незвично червоної глини.

alt

(Колись давним давно тут було місто Червоноград яке згідно історичних даних зникло внаслідок войовничих зрунувань в середні віки, походження назви цим пояснюється)

altalt

Ще пару затяжних поворотів і все більше і більше вчувається шум потужного плину води, яка падає з високих каскадів, її маса створює шум і гуркотіння. Перед нами найбільший рівнинний водоспад України (16м) у всій красі.

altalt

Липкі від поту, замучені але веселі, вперед в його хвилі.

alt alt

altalt

Осторонь водоспаду видніється заросле мохом і деревами спорудження. Це в середні віки монахи з костьолу поруч намагались збудувати водяний млин використовуючи водоспад. До кінця дана будівля завершена так і не була. Історичні дані про причини не свідчать нічого. Можливо це часті в той час війни та переділи територій.

alt

На водоспаді були не так довго як хотілось, але втигли покупатись, відпочити, і наробити повно красивих фото. Виїхати назад було вирішено з великим запасом часу, так як попереду ще добрих 25 км (це при тому що 100 вже проїхали) і це не перших 25 і не других коли їдеться легко, з свіжими силами. А попереду сонячні поля без тіні і розпечений асфальт під колесами.

Всі розуміли що останній ривок буде потребувати досить сил . Дорогу назад за даними Google і місцевої бабусі (про її доброту пізніше) “зрізали” через ліс, оминаючи таким чином село Нирків та тривалий підйом екстремальною дорогою до водоспаду. Прямуючи одразу на край села Нагоряни, де виїхали на трасу.

Про дорогу лісом окремо. Добрій бабусі най щикнеться . Повіривши в її щирі слова “… а там стежка чистенька хлопці, два дерева лиш впало було, доїдете файно, я там кожен день пішком собі ходжу” попрямували цим незнаним і незвіданим маршрутом. Чим далі в ліс, тим більше дров (с).

Перші два повалені дерева напевне зустрілись найближчих 40 метрів. Після десятка повалених дерев я вже рахувати не став. Вони були не великими звичайно, але переносити велосипед потрібно було тільки на руках, при чому мішали гілки цих дерев і болото навколо. Мало того в деяких місцях, велосипед треба було у балансуючому положенні на руках просунути … між двома поваленими деревами, роздираючи гілки і ще умудритись пролізти одночасно самому.

Окремо про стежку. Стежка аж ніяк не гладенька в основному шириною сантиметрів 45-50, зліва з крутим схилом вниз метрів на два-три в лісову дуже болотяну річку, справа одразу ж крутий підйом вверх, дерева, кущі і т.д.

Естремальне скорочення шляху виявилось гарним випробовуванням. Не обійшлось без каскадерських трюків кращої половини нашої компанії, упустивши подробиці можна зробити висновки що велосипедистки літати вміють, а от приземлятись ще не дуже (Світлана будь обережна з ). … потім лугова трава, село і полянка, де всі розляглись трішки перепочити перед жаркими полями, поділити куплену в селі сметану і просто полежати

alt

… Їїати в жару більше 30 градусів по розпеченому асфальту горбами і спусками, де їх приблизно рівномірно, але психологічно здається що підйомів набагато більше, це просто шось. Обгорівші на сонці носи також нагадують про це . Думка що всетаки потрібно встигнути на поїзд гнала вперед відкриваючи друге дихання. 20 кілометрів по жарі теж було випробовуванням, але успішно подоланим.

При в’їзді в Котиківку (передмістя Городенки) сил добавилось, тому що вже “ось, ось і вокзал”. В Городенці Вокзал знаходиться на протилежному кінці міста від того з якого ми заїхали. Але саме місто не є великим. Тож за хвилин 10 вже були на пероні вокзалу де стояв НАШ поїзд … встигли.

На диво людей на поїзд не було зовсім, тільки ми, облюбуваввши собі один з вагонів успішно погрузились з велосипедами. Так як там більше ніхто не їхав з сторонніх людей (хіба поодинокі пасажири в кінцевих вагонах), тож сміливо можна назвати даний поїзд ВЕЛОПОЇЗДОМ всі за малим виключенням пасажири мали при собі велосипед .
Привітний дядько кондуктор зібрав по 8 грн. (до Коломиї) і ми з спокійною душею розслабились на лавочках поїзда. Виглядало це ось так … сонний час в садочку. З своїх вражень можу сказати, що ТАК солодко я вже давно не спав, вирубились всі.

alt

Вокзал в Коломиї здивував своєю схожістю на вокзал в ІФ. Однакові проекти будівництва.

Так само пройшов відрізок дороги в поїзді Коломия – ІФ. Закупились водою, морозивом, погрузились, заснули, Франківськ . Рідне місто в 22:30 зустріло вечірніми вогнями. Приємно нили ноги, як не дивно знову хотілось на водоспад (скільки б там не були в той день, то було б звичайно ж мало) і одночасно додому, ці почуття сперечались всередині .

Маршрут вийшов не для новачків як вже писалось вище, а випробовунням лісовими стежками, екстремальною дорогою та тернопільсткою жарою. Але саме це і є складовими любої подорожі яка приносить багато позитиву, нових вражень, загартовує характер та згуртовує команду, яка в нас получилась просто суперова!

Детальна карта даного маршруту наведена нижче, кому потрібно оригінал (файл.jpg) формату А0, звертайтесь, поділюсь.
ІФ – Тисмениця – Клубівці – Гончарівка – Тарасівка – Грушка – Озеряни – Живачів – Незвисько – Воронів – Олієво-Корнів – Рашків – Городенка – Котиківка – Семаківці – Поточище – Устечко – Нагоряни – Нирків – ДЖУРИНСЬКИЙ ВОДОСПАД (100 км)

ДЖУРИНСЬКИЙ ВОДОСПАД – Нагоряни – Устечко – Поточище – Семаківці – Котиківка – Городенка, вокзал – 25 км.

alt

Маршрут загальною протяжністю 125км успішно пройдено, було цікаво, повчально та весело . В кінці літа пропоную відвідати водоспад ще раз, щоб побути там довше, і трішки видозмінивши маршрут. Поїздом в 5:40 з ІФ на Коломию, там на поїзд Коломия – Городенка і приблизно о 11:30 з Городенки вже своїм ходом на велосипедах виїхати на водоспад. Там бути годин 4-5, а потім як пройде денна спека вирушити своїм ходом додому. Таким чином маршрут перейде навіть в нічну покатушку.

Подяки:
Свєті і Лії за витримку, характер і виняткову витривалість на такому непростому маршруті.
Боді за рятівне масло та Ігору що його привіз.
Дядьку Елмісу, за традицією замикаючому колону і не дозволяючому нікому відбитись від зграї.
Добрій бабусі (най щикнеться ) за урізноманітнення маршруту елементами даунхілу.
Жителям сіл Нирків та Нагоряни за черешні та сметану.
ВСІМ за чудову компанію, підтримку і допомогу одне одному, надані фото та відеоматеріали поїздки.

Фото тут – http://vk.com/album15691008_158889358
Кому потрібно оригінали у високій якості звертайтесь, запишу на флешку чи диск.

P.S: Попереду нові цікаві подорожі.

20.06.2012р.
Д.Я.