Чорногірські вело-пригоди

Ніяк не міг оприділитись як провести вихідні, але потім мені в голову прийшла божевільна ідея, проїхатись по Чорногорі, зібравшись з думками і морально настроївшись на таку важку поїздку, рушив до вокзалу на нічний поїзд. Там зустрів Романа Шутку і Славіка Сороку, які уже в який раз збирались проїхати зачарований маршрут «Яблунецьке Видноколо». Пробував їх вговорити скласти мені компанію, але безрезультатно)).

Погода в Квасах зустріла сонячним прохолодним ранком, що не могло не радувати, бо попереду найблищі три з половину години чекав затяжний підйом з прекрасними краєвидами. Піднімався до біостаціонару. КПП, де з людей здирають гроші, проїхав швидко і безшумно. Дорога була просто прекрасна, суха ґрунтовка в лісі, одне насолодження незважаючи на підйом, виїхавши на більш менш рівну дорогу зміг добряче розігнатись і получити весь кайф від їзди по лісі.

Коло біостаціонару мене зустріла ціла делегація з корів, які внаглу стояли на дорозі і прийшлось між ними маневрувати, під здивовані погляди пастухів. Більш корів по дорозі не було тільки групи туристів, які бачачи мене підбадьорювали словами і бажали успіху. Під вершиною Петроса прийшлось злізти з велосипеда і вже котити його, оскільки їхати там було неможливо, на вершині грала музика, місцеві хлопці собі там пікнік зробили і винесли на вершину магнітофон. Трошки передихнувши рушив вниз в сторону Говерли, там і без велосипеда тяжко спускатись, а з велосипедом весело, було різне, де не де я його ніс, десь вів на задньому колесі, а десь навіть їхав.

Після спуску мене чекала знов хороша дорога де можна було добре розігнатись, так їхав до самого КПП на перемичці. Думав проскочу, але там так репетували мені в спину що таки зупинився, до мене підбіг мужчина в формі і запитав чи маю я білет, білета я не мав і платити не збирався. Він почав мені пояснювати, тицяти якісь бумажки, і якимось посвідченням без печаток, погрожував викликати наряд міліції(цікаво скільки б туди міліція їхала), вимагав документи що посвідчують особу, погрожував провести обшук моїх особистих речей і навіть конфіскувати транспортний засіб, але я стояв на своєму, і він нічого з цього не отримав. Але зрештою зрозумівши що не на того наїхав, сказав «їдь щасливо». З його розповіді в нього прав більше ніж у міліції.

І знов підйом, але проїздний, аж до будиночка під вершиною Говерли, там ми з велосипедом помінялись ролями, не я їхав на ньому а він на мені. На вершині було дуже людно чоловік 40-50. І всі чомусь витріщались на мене і тикали пальцем з словами «як він сюди вибрався», попросив людей мене сфотографувати, і тут почалось, «а можна з вами сфотографуватись, бо мені не повірять, що я вас тут бачила», бажаючих було багато. Почав спуск з Говерли під бурю оплесків, ну проїхав небагато, оскільки спуск там дуже крутий і камянистий. Коли спуск закінчився було ще трохи нормальної стежки, а далі жесть, ніби рівно, але багато камнів на дорозі, де треба були навики тріаліста, яких в мене нема, але якось їхав плюючись на дорогу.

Проїхавши ще один горб, зрозумів що в мене ще не було нормального привалу, все до 5 хвилин, відійшов на десяток метрів від стежки постелив велочехол на землю і поставивши велосипед збоку, поїв і вирішив трохи поспати, бо ніч перед тим не спав. Вирубався зразу, і проспав десь годину, не знаю що думали люди які проходили недалеко, але мені було все одно.

Далі дорога була просто ужасною, ці малі каменюки на стежці, але якось рухався в сторону Несамовитого. «Доїхавши» до озера вирішив таки їхати далі і до нього не спускався оскільки там і було дуже людно. Добравшись до Шпиць, зустрів групу туристів, яка йшла з Попа-Івана, розпитав їх про то, яка там далі дорога, і вони мене обрадували що ті малі каменюки на стежці далі також є, тут то я і задумався чи варто продовжувати далі дорогу, оскільки задоволення від такої їзди було дуже мало, знову встроїв собі привал. Зваживши всі за і проти, вирішив вертатись назад до Несамовитого і спускатись на Заросляк.

Вернувшись до озера зрадів, бо людей там було вже набагато менше, озеро було на диво дуже теплим, і яка то була насолода в ньому скупатись, це надало нових сил, продовжив свій шлях.
І тут почалось, кілька раз упав просто на рівному місці, в лісі навіть злетів з стежки в обривчик, все через ті ж каменюки, трохи побив ліву ногу.

На Заросляку вирішив знов зупинитись і провірити стан велосипеда оскільки мені не подобалась робота заднього тормоза, виявилось там просто трохи стерлась колодка і треба було їх трохи підкрутити. По спуску летів обганяючи автомобілі, але виснаженість давалась в знаки. Задумувався над тим як буду добиратись додому, була ідея Заночувати просто в лісі, або піти на нічний поїзд, але зрозумівши що поки нічний поїзд приїде в Ворохту, я вже в Франківську буду дома спати. Поїхав своїм ходом, заїхав на вокзал щоб уточнити для себе розклад поїздів і тут приємний сюрприз, Коломийський поїзд, про який я й не знав). Підїхав до Делятина, виїхав на трасу, відчув що відкрилось н-не дихання, і підйом до Лоєвої подолав на ура. Це дихання тримало мене аж до Франківська, середню тримав в районі 30, і було бажання ще їхати.

Поїздкою дуже задоволений, погода радувала, сонце гріло а не жарило, подував легенький освіжаючий вітерець, велосипед не підвів ноги також, але знаю одне більше на велосипеді з Говерли по хребті в сторону Попа-Івана я не попрусь))))

Кому цікаво трек поїздки http://www.bikemap.net/route/1664267

Більше фото тут http://vk.com/album3131957_158989890

Обговорення тут http://velo-stalker.if.ua/forum/viewtopic.php?f=2&t=706