600 км – 9 перевалів

Дата 08.08.2012 Автор DejaVu
Хіти 533 Коментарі 0
60440423

600 км

9 перевалів

Набір висоти: 6 813 метра

Час: 34:55

Передісторія

Цього разу підготовка до марафону почалася зразу після закінчення попереднього. Нажаль 10 днів посвятив лікуванню ноги і коли до 600-ки лишилося зовсім небагато почав потрошки розкатуватися. Перший день пульс був високий, навіть коли їхав без явного напрягу. Через декілька днів виявилось, що насправді пульс високим був через спеку, а не через втрату форми.

До Львова доїхали з Романом Київський поїздом з Франківська. Старт намічався на 21:00, а поїзд на вокзал приїхав в 20:00. Швиденько розпакували велосипеди, зустріли Олега з Коломиї, який трошки протупив і поїхав іншим поїздом :)
Рушили до старту. На старті вже було немало велосипедистів і волонтери. Зареєструвалися, розприділили передачі на КП і чекали старту.

Старт (21-20)

Перші три сотні кілометрів маршрут в тих, хто їде 1000 і в тих, хто 600 кілометрів однаковий, тому скучно не буде.
Рушили в середньому темпі. Дорога гарна їдеться легко, починає темніти. Попереду довга ніч. До Самбора доїхали досить швидко. Згадується як довго їхалась ця частина в кінці 400-ки.

Темп тримаємо гарний і раптом впереді хтось підіймає руку і всі зупиняються. Думаю “що сталося”?
Впереді хтось каже:
– Не дамо АВ одному в туалет сходити.
Вздовж дороги вишиковується лінія велосипедистів, які за компанію справляють нужду :D

Починає холодати. Після Самбору починається легенький постійний підйом. Починаю жаліти, що не вдів штани на старті, а вирішив їхати в шортах, поки буде тепло. Позаду 75 кілометрів і ноги починають видавати незрозумілі сигнали. Їхати стає важко, а впереді підйоми. В спогадах вимальовується дорога, яка має бути за Старим Самбором. Як їхали на 400-ці, то вона була вся в вирізаних шматках асфальту. Але ось виїжджаємо на неї, а її полатали. Щастю немає меж:yahoo:.

Через декілька кілометрів зупиняємось і я все-таки одягаю штани. Ще декілька кілометрів і ноги зігрілися і крутити якось краще вже. Почалися підйоми. Ми з Романом не спішимо, тому трошки відстаємо від решти учасників, правда позаду теж є декілька велосипедистів, які зупинялися, щоб утеплитися.

600 км - 9 перевалівon

Починаються качелі, то вгору то вниз. Спуски досить швидкі, ліхтар не просвічує достатньо далеко, тому доводиться надіятись на інтуїцію, або в останній момент оминати ямки. Час від часу попадаємо в зони з туманом і видимість стає ще гіршою.

Вже набрали трохи висоту і нам відкриваються класні нічні гірські краєвиди. Гори. а між ними зібрався туман. Набрали ще більше висоти, вже майже на висоті перевалу, але ніяк не доїдемо до його вершини. Постійно дорога веде вгору-вниз. Дорога погана, дуже багато ямок. Час розтягуєсться як гумовий і ніяк не можемо дочекатися того моменту, коли доїдемо до КПП на перевалі Ужок, звідки починається класний спуск серпантином. Кожен раз коли бачу вдалині світло, думаю, що це вже КПП, але підїжджаючи ближче виявляється що то просто хатка, або машина їде назустріч.

600 км - 9 перевалівon

Доїхали до КПП нарешті. Там було декілька велосипедистів, які переводили дух і чекали відставших товаришів. Прикордонник не дає навіть змоги віддихатись, каже щоб ми проїжджали :) . Їдемо початок серпантину великою групою-купою, згодом Сергій (proteo), Роман і я обганяємо групку і починаємо кайфувати від спуску. Скажу, що цей нічний спуск з перевалу по серпантину мені дуже запам’ятався. Відчуття дуже класні.

Спускаємось вниз і потрапляємо в западину, куди стеклося все холодне повітря, ще й повне вологи, тому зупиняємось з Романом, щоб одітися. Повітря таке вологе, що коли вдихаєш глибоко, то аж пахне туманом :).

За плечима вже 160 кілометрів і починає виднітися, але до КП1 ще далеко. Через декілька десятків кілометрів миттєво закінчується вода в гідраторі. Їдемо, надіюсь, що попри дорогу буде джерело якесь, але так і не натрапили.

600 км - 9 перевалівon

Доїхали до КП1(230), де нас дуже гостинно прийняли. Нагодували так, що навіть не знав як ми маємо далі їхати :).
А саме головне, що мені дуже сподобалось – це оперативність. Лиш приїхали а їсти вже подали. Фляги наповнили ізотоніком, видали по 2 таблетки карбонексу і енергетичний батончик, який сприяє швидшому відновленню.

Волонтери кажуть нам гарну новину, що якщо ми зараз поїдемо, то будемо лідерами, так як Олег Лапка і інші лідери пішли поспати годинку. Але поки ми доїли, то декілька учасників вже виїхало.

Якась дурна в мене привичка занадто детально описувати події, тому до цього місця через цю дурну привичку хтось точно вже не дочитав :). Постараюсть коротше.

Виїхали по 8-ій годині ранку з КП1. Перед нами лише 5-ро велосипедистів, тому не так вже й погано їдемо, як могло би здатися по відчуттях. Через декілька кілометрів доїжджаємо до Ужгорода і потрапляємо на Ужгородську трасу. Асфальт гарний, їдеться добре. Доречі їдемо 3-є Роман, Сергій і я.

600 км - 9 перевалівon

Перед Мукачево відкривається гарний вид на місто і на горі височіє Мукачівський замок. Сонце починає припікати все більше і більше. Збивають з пантелику знаки “рух на велосипеді заборонено”. І виникає питання: А як далі? Пішки??? :D
За Мукачево помічаємо Краза, який везе в кузові екскаватора. В Сергія зразу появляється правильна думка і він сідає на колесо Кразу, який їде десь 40 км/год. Я трохи забарився, тому не зачепився.

Роману важко їхати і він трохи відстає, тому каже лишити йому насос і їхати без нього, а десь потім надибаємось, може на КП2. Про насос буде ще своя окрема історія, але про це пізніше.

Через декілька кілометрів грузовик заїхав на заправку, тому ми його обігнали. На участку дороги Мукачево-Свалява, знову Краз нас обганяє, я роблю ривок, але ноги не слухають і я не можу догнати грузовика :(, а от Сергій догнав і успішно засів ззаду.

В мене вже раніше почались проблеми з тріщоткою і велик став частково фіксом. Мабуть якась собачка не повністю ховалась в пазу, тому час від часу прокручувала касету, коли я не крутив педалі, правда я думав, що то ротор тре об машинку гальм.

Через декілька кілометрів мене ці звуки дістали і я зупиняюсь розібратися в чому проблема, а заодно і змастити ланц, так як вже 300 кілометрів після змащування проїхав) В цей час мене наздогнав Роман.

Спека вже стоїть невиносима. Ще й здається вітерець зустрічний. Траса повністю на сонці і немає навіть шматочка тіні. Але попри трасу тече річечка, щоправда спуск до неї стрімкий, тому ось уже останні декілька кілометрів заглядаю де можна було би зійти до води. Нарешті через пару кілометрів переїхали міст і побачили спуск до річки.
Вода була холодна. Заліз в воду в футболці і шотрах, щоб як можна довше продовжити ефект свіжості.
Але вже поки взувався відчув, що починаю підсихати.

Спочатку їхати стало краще, але вже через пів години були практично сухі.

600 км - 9 перевалівon

Далі перевал Арбанка, спуск і поворот в сторону Воловця.

600 км - 9 перевалівon

Затяжний Воловецький перевал по спеці і тоді класний спуск до Воловця з дуже класними краєвидами. Після Воловця ще один перевал, після якого ми думали відпочинемо на спуску. Перевал виявився затяжним і сил вже було небагато, але якось та й виїхали. Потім знову класний спуск і коли вже їхали попри Подобовець і Пилипець, зрозуміли, що нам в лице дує вітер, тому на спусках при тому, що крутили педалі їхали 22-23 км/год.

Трохи розчарувалися, але найшли собі утіху і пішли купатись в річечку :D. На повороті в Міжгір’я помічаємо цікавий готель:

600 км - 9 перевалівon

Міжгір’я… Саме тут починається Міжгірський перевал. Мабуть найважчий на нашому шляху. По-перше позаду вже майже 400 км, по-друге спека ускладнює їзду, а по-третє він має постійний досить крутий підйом і немає участків, де можна було би трошечки перевести подих і відновитися.

600 км - 9 перевалівon

Перевал серйозний і тішило те, що ми будемо по ньому потім спускатися, як будем їхати від КП2. До вершини доїхали досить важко. Роман поїхав вперед, а ми з Сергієм не могли пропустити нагоду попити квасу на вершині перевалу після такого підйому.

600 км - 9 перевалівon

Напились квасу і почався спуск. Ох, як то добре котитися вниз і не напрягатися.
Але спуск закінчився, поворот в сторону Синевирської поляни і починається підйомчик. До КП2 7км.
Втома вже дається взнаки і вже хочеться відпочити. І тут раптом пробиваю колесо :(. Зупиняюсь, а Сергій їде далі, мабуть хотів на КП вже почекати. Згадую, що в мене немає насоса, кричу, щоб почекав, але він вже не чує… До КП ще 5км. Звоню до Романа, а звязку в нього немає. Ну що лишається робити. Починаю котити велик. В кращому випадку за годину буду на КП. Пробую зупинити попутні мікроавтобуси, але ніхто не стає.

Пройшов 3 км і коли до КП залишалося ще 2 км на зустріч мені приїхало спасіння, а саме машина з КП привезла мені насос!!! :yahoo: Ото мені пощастило. Дуже дякую волонтерам, бо йти ще 2 км то вже було би важко :). Міняю камеру і я знову на сідлі. На КП мене чекав душ і дуже смачна вечеря. Ну і звичайно ж як завжди дуже добрі волонтери.

Після того як поїв, сили відновилися і я був готовий їхати далі, так, щоб спуститися з Міжгірського перевалу, поки ще світло. Сергій думав спати до 11-ї години, але мені щось не дуже подобалась ідея їздити перевали вночі, тому хотілось проїхати як можна більше, поки ще світло.

В Сергія 3-го числа було день народження. Ще раз його вітаю і нехай всі мрії збуваються! Сергій передав на КП пляшку шампанського, тому вирішив розкоркувати її, випити за здоров’я і тоді їхати далі. Мирослав хотів вберегти нас і заставити хоч трохи поспати, але ми вперті :D.

На перевал з цієї сторони виїхалось легше, та й спека вже не така була. Спуск був дуже класний і дуже довгий. Догнав машину і трохи збавив швидкості. Появилась думка, що класно було би зробити підйомний на міжгірський перевал, щоб фанати таких серпантинчиків могли насолодитися, навіть по декілька раз за день)). Під кінець перевалу вже було темнувато.

Міжгір’я і звідси починається спочатку плавний підйом на 2 перевали, які нам залишилось проїхати. Вночі їхати якось легше, тому, що немає такої спеки і крутиться значно легше і це при тому, що вже добу їдемо на велосипеді. Але не зважаючи на те що їхалось не дуже й важко, підйом на Торунський перевал здавався дуже довгим. На вершині перевалу зупинились на декілька хвилин. Впереді нас чекав спуск і знову підйом вже на останній Вишківський перевал.

Почали їхати вниз і стало так холодно, що капець, але так як спуск не довгий вирішив не зупинятися щоб одітися, бо на підйомі може бути тепло. На підйомі на Вишківський перевал дійсно стало тепло. На вершині були дуже раді, що впереді вже не буде перевалів :yahoo: .

Правда дорога була дуже погана на спуску, тому ніякого задоволоення від спуску не отримав :(. Вже не міг дочекатися, коли доїдемо до Вигоди, але дорога стала нудною. Для Сергія настільки нудною, що він почав засинати за кермом і час від часу виїжджав то на обочину, то влітав в ями і просинався.

Так після довгого холодного спуску з надією з’їсти або випити чогось гарячого на КП заїхали в Вигоду. Нас відмітили, а от на питання до кухарки чи нам щось дадуть їсти отримали відповідь, що за нас не платили, тому хіба за свої гроші, іто якщо щось лишилося з їжі…

Вирішили тоді їхати до фінішу, де нас точно нагодують))). Зупинилися правда в Долині, перекусили і поїхали далі.
По дорозі заїхали на заправку, купили томатного соку, кави. Сергій взяв подвійну, щоб не засинати. Через кілометер від заправки Сергій притерся до мого заднього колеса і впав прямо на гравій. Роздер коліно і лікоть. Добре, що хоч їхати зміг.

В Стрию вирішили подрімати в траві на велочехлах пів годинки, бо Роман з Сергієм вже конкретно засинали на ходу.
Прилягли, а я не можу заснути)) Потім на 15 хвилин вирубався все-таки. Проснувся, а то вже світає.

До Львова вже не далеко, але якось чим ближче, тим швидкість все-менша і менша. За Миколаєвом почалися горбики, які мене повністю добили. На зустріч нам виїхала дівчина на шосейнику і вирішила провезти нас на колесі до фінішу, щоправда 30-ку ми вже не могли тримати і я вічно відвалювався. Та й 25 важко було їхати, тому відстав і вирішив доїхати до фініша, так, щоб бути живим)). Правда мене почекали і вже їхали помаленько. На фініші нас гарно зустріли і нагодували.

600 км - 9 перевалівon600 км - 9 перевалівon

600 км - 9 перевалівon600 км - 9 перевалівon

Був трохи втомлений, тому відчуття безмежної радості від того, що все-таки зміг проїхати 600-ку не було. Деякі фото взяті з гугла. :blush:

По традиції маю ще декілька порад для тих, хто ще не їхав марафони, але планує (хоча може і бувалим пригодиться):
1) Не залишайте велокомп’ютер показувати відстань. Захочеться часто дивитися скільки вже проїхав, або скільки ще км лишилось і будете кожен раз розчаровуватись як помало йдуть кілометри.
2) Коли від сідла починає боліти дупа, краще не робити зупинок. Після зупинок почне боліти ще більше :).
3) Нікому не давайте свій насос :D.

А тепер подяки. Їх цього разу буде багато, тому, що все було дуже класно! Мабуть сама більша подяка АВ і всім хто був пов’язаний з організацією і залученням спонсорів. Я уявляю собі скільки на це пішло зусиль. За рахунок залучення спонсорів Ви змогли зекономити наші гроші і залучити більше бажаючих проїхати марафон. Дуже дякую всім волонтерам, які жертвують своїм часом, для того, щоб допомогти іншим і зробити нам марафон як можна комфортнішим і приємнішим.

Також дякую кухарям, які приготували для нас смачну їжу, яка підняла настрій і моральний дух. Також дякую всім учасникам марафону, що не залишаєтесь байдужими і взяли участь. А окремо дякую Роману і Сергію, з якими проїхали практично всю дистанцію разом. А також дякую всім хто за нас вболівав :) .

Також дякую ТОБІ, що дочитав мою розповідь до кінця :good:.

Ура!!! Ми з Романом тепер “Супер рандонери”!

Учасник, що пройшов чотири дистанції (200,300,400 та 600 км) протягом одного сезону, удостоюється почесного звання: Супермарафонець (в термінах RM – Super Randonneur) і отримує відповідну медаль.

До зустрічі на марафонах наступного року.

Час: 34:55
Час в сідлі: 27:45
Потрачено енергії: 21300 ккал (по даних пульсоміра)

До теми поломаного:
Тріщотка
Карбоновий підфляжник
Добив каретку, шат тепер великий
Добив динамік телефону
Ну і 1 прокол

Результати тут
Трек